Розділ 9. ПЛАН

Невиспаний капітан вибіг на вулицю й озирнувся навколо. Сонце стояло вже високо, а це означало, що настав час обіду.

Він дивився на океан і згадував сон, у якому він, Лулу та Нут намагалися викрасти корабель у піратів, щоб ті більше не могли ловити мавп і саджати їх у клітки. Самотужки капітан не міг захопити весь корабель, і тоді вони вирішили втекти на яхті, що стояла трохи далі, в глибині печери. Та їм не пощастило. Щойно вони зіскочили з корабля, в їхній бік із криками кинулися моряки. Вони бігли до корабля Різо, а потім погналися за ним, Нутом і мавпою. Згодом усі опинилися за межами печери, а пірати гналися за ними по всьому острову.

Лулу він не бачив. Вона була десь угорі, на гілках високих і старих дерев. Капітан біг з усіх сил, намагаючись відірватися, але йому це не вдавалося. І коли вони вже майже дотягнулися до нього, щоб схопити, він прокинувся.

Капітан переживав, що пірати вже десь поруч із їхнім домом і часу на втечу в них може не залишитися. На щастя, довкола було чути спів птахів, далекий шум хвиль і шелест листя від вітру. Лулу бігала поруч із хатинкою, розмахуючи руками, а хом’як стрибав на пеньку й увесь час щось пищав, підтримуючи подругу.

Сон не давав йому спокою, і Том розумів, що потрібно щось вигадати, аби назавжди покинути цей острів. Вони були тут не самі, і їм загрожувала небезпека.

Перед ним, на пеньку біля самого входу, лежали фрукти, які принесли мавпи на знак вдячності. Їжі було неймовірно багато. Поруч лежали горіхи. Лулу теж не їла. Усі чекали на нього.

— Почнемо, мої дорогі, — радісно промовив Том і одразу розбив кокос, щоб випити сік, а потім узявся за банани та манго.

Нут і Лулу також почали їсти, уважно вдивляючись у очі капітана. Том відчував, що вони не зводять із нього погляду, очікуючи подальшого плану. Вчора був важкий день — на острів прибув корабель із піратами, і з цим потрібно було щось робити.

— Зараз би м’яса, — із жалем промовив Том, помітивши, що хом’як навіть не повів вусами.

Лулу показала рукою в бік густих дерев, і лише тепер капітан побачив, скільки мавп сиділо на гілках. Вони мовчки дивилися в його бік, чекаючи дій і підтримки.

— Я вас розумію, — голосно крикнув капітан, звертаючись до них.

Вони відреагували на його крик: їхні обличчя стали веселіші, у поглядах з’явилася надія. Мавпи не знали, що саме сказав чоловік, але почули його рішучий голос. Наче це був заклик до перемоги.

— Добре, — знову гучно вигукнув Том, ніби його справді розуміли, — я спробую дізнатися, чи є в них яхта або великий човен.

Капітан показав пальцем у бік океану, і мавпи тут же перевели погляд до обриву, не розуміючи, що нового він хоче показати, а потім знову подивилися на нього.

— Уночі ми проберемося в печеру і, якщо пощастить, відпливемо. Пірати помітять зникнення і кинуться за нами у відкритий океан, — уже тихіше сказав Том.

Капітан бачив, як хом’як увесь час щось пищав у бік Лулу, на обличчі якої була широка, задоволена усмішка.

— Але, — додав Том і помахав пальцем прямо перед носом Нута, — ми не вийдемо у відкритий океан, а сховаємося за одним із островів. Наше завдання — зробити так, щоб пірати залишили цей острів.

Нут знову пропищав, а Лулу закивала головою, вдячно стежачи за кожним жестом капітана.

— Нехай скаже своїм родичам, щоб не хвилювалися. Ми зараз підемо вниз. Нам потрібно все оглянути. Можливо, ми знайдемо інший вхід до печери й спустимося саме ним, — Том усміхнувся і підвівся.

Хом’як примружився й замахав головою з боку в бік. Йому зовсім не хотілося спускатися вдень, коли їх могли помітити.

— Ми будемо ховатися й обережно спостерігати за всім, що там відбувається, — додав капітан, — можливо, зможемо оглянути місцевість навколо печери.

Нут погодився, розуміючи, що сперечатися з Томом марно.

— Тоді вперед. У нас немає часу на сонячні ванни й ігри. Треба рятувати острів від піратів, — цього разу строго сказав капітан і поплескав себе рукою по животу.

Він помітив, як на це відреагували мавпи. Для них це був знак, що він наївся і вдячний за принесену їжу. Мавпи весело застрибали, багато хто повис на одній руці на гілці й гучно закричав.

— Радітимете, коли пірати відпливуть, — крикнув Том у їхній бік, і від цього галас на вершинах дерев став таким гучним, що навіть птахи злетіли з гілок, не розуміючи, що відбувається.

Попереду був спуск униз. Том уже знав дорогу й ішов першим. На його плечі сидів хом’як і постійно озиртався навколо, очікуючи, що з-за будь-якого дерева можуть з’явитися пірати. За кожного шуму він смикав капітана за вухо, показуючи лапкою туди, де шелестіло листя.

— Ти так мене без одного вуха залишиш, — обурився Том після чергового ривка, — і тоді я гірше чутиму.

Після цього капітан засміявся й погладив Нута по голові:

— Смикай на здоров’я. Тільки не надто сильно.

Невдовзі вони майже спустилися на плато, яке було вершиною печери. Капітан різко присів і сховався за широким і високим кущем, що ріс біля пальми. Лулу тут же пригнулася до нього й присіла за його спиною.

Повз них пройшли двоє піратів, які ніби з’явилися з нізвідки.

— Так вони ж у помічника капітана навіть ключі вкрали, коли ми всі гуляли, — сказав один чоловік і гучно засміявся. — Ці мавпи розумніші за людей.

— Ніхто не може зрозуміти, як вони відкрили замки. Добре, вкрали ключі. Але ж треба знати, для чого вони і в який отвір їх вставляти, — додав інший.

— Мало того, ще й треба знати, в який бік їх повернути, а потім витягти замок, — знову заговорив перший, продовжуючи сміятися. — Коли я припливу додому й розповім таке знайомим про мавп, подумають, що я збожеволів.