Розділ 6. ВЕЧІР

Капітан прокинувся від того, що хтось обережно смикнув його за ніс.

Він різко відкрив очі — і відразу побачив перед собою Лулу. Вона усміхалася й не зводила з нього свого уважного, майже урочистого погляду, і будила його не просто так, а у важливій справі.

Навколо було неймовірно темно. Десь поруч тихо хлюпотіла вода, а вдалині потріскував вогонь. Долинали чоловічі голоси та сміх — гучний, самовпевнений, зовсім не нічний.

Том зрозумів, що й далі сидить на камені. Він навіть не помітив, як заснув.

Підвівши голову, капітан знову побачив безліч очей. Мавпи, наче за командою, зібралися біля ґрат і уважно дивилися на нього.

— Які ж ви… — прошепотів Том і відразу урвав себе. — Які ж ви дурні, якщо так і не збагнули, що можете видати нас своєю поведінкою…

Він ще не встиг перелізти через камінь, як Лулу легко перестрибнула його й упевненим кроком пішла по дерев’яному пірсу — просто до трапу, що з’єднував пірс із кораблем.

— Лулу! — майже беззвучно видихнув Том.

Та було пізно.

Мавпа швидко піднялася на палубу й підійшла до першої клітки. Вона притулилася щокою до руки однієї з мавп — так, ніби між ними не існувало ні ґрат, ні замків.

— З глузду з’їхати… — прошепотів капітан, відчуваючи, як у нього холоне спина. — Як же ви глупо себе поводите…

Йому дуже хотілося сказати це вголос. Або хоча б сердито. А краще — закричати.

Та доводилося мовчати й стримувати емоції, щоб самому не опинитися по той бік ґрат.

Він швидко роззирнувся:

— Усі люди всередині печери, — прошепотів він Лулу. — На кораблі нікого немає.

Нут, що сидів поряд, навпаки, був майже щасливий. Він бачив, яким злим і напруженим став капітан, але тепер для нього важило тільки одне: корабель порожній.

— Значить, можна діяти, — тихо пропищав хом’як.

Том підійшов до двох кліток і уважно оглянув двері. На кожній висів важкий замок.

— Ну звісно… — пробурмотів він. — Чому б і ні.

Він навіть не розумів, навіщо зачиняти клітки так надійно. Можна було просто зачепити їх великими гачками — мавпи все одно не втекли б у печері. Але пірати, схоже, любили робити все ґрунтовно.

— Потрібні ключі, — із жалем сказав капітан, дивлячись на Нута.

Хом’як відразу стрибнув із плеча Тома на плече Лулу й почав щось швидко пояснювати їй, тихо попискуючи просто у вухо:

— Нам потрібні ключі, щоб відчинити клітки. Без них ми не зможемо звільнити твоїх друзів.

— Я не знаю, що таке ключі і як вони виглядають, — чесно відповіла Лулу. — Але я можу допомогти тобі їх знайти.

Нут замислився всього на секунду.

— Тоді нам треба підійти якомога ближче до вогню, — сказав він. — Але так, щоб тебе ніхто не помітив. Ти залишишся в тіні, а я спробую щось придумати.

Лулу кивнула без коливань.

Вона легко зістрибнула з пірсу, несучи хом’яка на плечі. Том машинально простягнув руку в їхній бік і ледь чутно запитав:

— Ви куди?..

Та запитувати було вже ні в кого.

Мавпа і хом’як розчинилися в темряві печери — тихо, швидко і надто сміливо для спокійного вечора.

Том залишився сам.

Він глибоко вдихнув, подивився на клітки й прошепотів:

— Ну що ж… вечір перестає бути томним.

✨ Якщо ця історія зігріла вам серце — пригода лише починається.
Запрошуємо у чарівний світ серії про кота Маркіза де Рішельє —
вишуканого аристократа з гострим розумом, тонким гумором і великим серцем.

На вас чекають захопливі пригоди, магія, небезпека і справжня дружба,
історії, які однаково захоплюють і дітей, і дорослих.
Це казки, які хочеться перечитувати — і дарувати.

📖 Серія книг про кота Маркіза де Рішельє вже доступна в інтернет-магазинах.
Відкрийте нову улюблену історію вже сьогодні.