Розділ 5. СПУСК

— Тільки не дивіться вниз! — кілька разів повторив капітан, перш ніж усі почали спускатися по мотузці.

Нут сидів на плечі Тома й тримався з усіх сил — за футболку, за вухо і про всяк випадок ще й за комір. Дивитися вниз він навіть не намагався. Натомість хом’як уперто дивився вперед, а інколи й угору, спостерігаючи, як просто перед його очима розгойдуються мавпячі ноги та хвіст.

Чудово, — подумав Нут. — Я між небом, землею і мавпою. Чого ще бажати для спокійного ранку?

Лулу почувалася зовсім інакше. Вона спокійно дивилася вниз, наче щодня спускалася по мотузках у темні печери. У її погляді не було ні краплі страху — тільки зосередженість і цікавість.

Прямо над входом у печеру в скелю вросло кілька дерев. Їхні корені чіплялися за камінь так міцно, ніби знали, що колись комусь знадобиться тут перепочинок. Том був вдячний їм подумки. Він боявся тільки одного — щоб хтось не помітив канат, що звисав до самої води. Тоді всім їхнім планам настав би кінець. І, найімовірніше, разом із ними.

— А тепер треба бути дуже обережними, — попередив капітан Нута.

Нут відразу щось пропищав Лулу, намагаючись звучати впевнено, хоча всередині відчував, як у нього тремтять лапки. Лулу кивнула, наче почула не писк хом’яка, а найважливішу стратегічну нараду.

Коли вони спустилися нижче виступаючих каменів, Том відчув полегшення. Печера виявилася величезною — настільки, що через поворот було видно лише задню частину корабля. У повітрі висіли чоловічі голоси та крики мавп, які вимагали свободи.

— Тут будемо рухатися обережно, — ледь чутно сказав капітан, коли його ноги вперлися у великі камені біля стін. — Нам треба тихо підійти до місця, звідки відкривається огляд, і подивитися, як можна пробратися на корабель.

Нут спостерігав, як Том крадеться вперед, намагаючись ступати так, ніби сам став тінню. Позаду нього обережно йшла Лулу, однією рукою тримаючись за кишеню брюк капітана.

Несподівано збоку відкрився вузький прохід. Том звернув туди і зробив кілька кроків, але відразу зупинився. Перед ним стояли дерев’яні бочки, вишикувані у два ряди. Поряд із ними були двоє чоловіків, які голосно про щось розмовляли. За їхніми спинами висіли рушниці.

— Нам сюди не треба, — ледь чутно сказав капітан і повільно позадкував назад.

Вони знову вийшли до основної частини печери і продовжили шлях уздовж високих прямовисних стін. Через широку тріщину Том обережно подивився вперед, знаючи, що залишається непоміченим. Далі вздовж стіни лежали товсті дошки — по них котили бочки. То був невеликий, але справжній причал. Поряд стояв корабель.

— Мартине, подивися, які запаси ми доставили на цей острів за допомогою корабля Різо, — говорив бородатий чоловік. — Скільки ж капітан збирається тут сидіти?

— Мені байдуже, скільки, — усміхнувся Мартин. — Платять добре і вчасно. Шкода тільки, що не можна виходити на острів. Я б із задоволенням піднявся на вершину і все оглянув.

— Гадаю, капітан Люк не просто так забороняє, — відповів другий. — Я чув, що тут були люди. А може, вони й зараз десь поряд.

— Ледарі! Досить базікати! — пролунав хрипкий крик. — Котіть бочки! Люк наказав усім ворушитися!

— Так, Жаку, вже йдемо! — відгукнулися моряки.

— Це справжнє піратське судно, — прошепотів Том. — Капітана звуть Люк, помічника — Жак. Судно — «Різо». Він насупився. — Але мене лякає інше. Дивна тиша… і те, що мавпи раптом перестали кричати.

Він подивився на Нута — і відразу помітив, що хом’як і Лулу дивляться зовсім не на нього.

Лулу махала руками вгору, наче показувала дорогу метеликам, щоб ті не зіткнулися. Том підвів погляд — і його ніби облило холодною водою.

У крайніх клітках, що стояли позаду корабля, зібралося величезне число мавп. Вони мовчали. Усі до одної. Сиділи одна в одної на плечах і головах, тримаючись за прути, і дивилися просто на них.

— З глузду з’їхати… — прошепотів Том. — Вони ж нас видадуть!

Він подивився на Нута.

— Вони думають, що тиша — це добре? Усі дивляться на твою подругу, а вона їм ще й гримаси строїть!

Нут миттю стрибнув на плече Лулу і почав щось шепотіти їй у вухо, розмахуючи лапками. Потім від хвилювання навіть смикнув її за вухо.

Лулу щось швидко угукнула — і в ту ж секунду мавпи знову почали кричати, стрибати й вимагати свободу, наче нічого дивного й не відбувалося.

У ту ж хвилину біля корабля знову показалися двоє вже знайомих моряків.

— Мартине, ти бачив це? — сказав Шон. — Тільки що була тиша, а тепер знову крик…

— Не зважай, — розсміявся Мартин. — Вони просто мріють утекти. Дурні тварини думають, що зможуть відкрити замки.

Капітан і уявити собі не міг, що було б далі, якби він не помітив, як Лулу спілкувалася з мавпами у клітках.

— Уф… — видихнув Том, витираючи лоба. — Нас ледь не виявили.

Він подивився на Нута і Лулу й ніжно пригорнув їх до себе.

— Наш план — тихо досидіти до темряви, а потім почнемо звільнення твоїх прекрасних родичів, — пошепки промовив капітан.

— Так, — погодився з ним Нут, — план майже ідеальний.

✨ Якщо ця історія зігріла вам серце — пригода лише починається.
Запрошуємо у чарівний світ серії про кота Маркіза де Рішельє —
вишуканого аристократа з гострим розумом, тонким гумором і великим серцем.

На вас чекають захопливі пригоди, магія, небезпека і справжня дружба,
історії, які однаково захоплюють і дітей, і дорослих.
Це казки, які хочеться перечитувати — і дарувати.