1. ЗЛИВА 2. ШЛЯХ ДО ВЕРШИНИ 3. ХАТИНА НА ГОРІ

Розділ 1

ЗЛИВА

Дорога, викладена дрібним і великим камінням, була вузькою, густо зарослою травою й засипаною опалим листям. Капітан відзначив про себе, що тут не було жодних слідів і що прохід давно ніхто не розчищав. А це означало, що людей тут не було вже досить довгий час.

Дощ посилювався, і потрібно було терміново знайти місце, де можна сховатися. Нут, чия шерсть повністю промокла, смикнув Тома за вухо й показав у бік берега. Капітан почув лише писк хом’яка, в якому відчувалося жалкування: тепер диму не було видно. Це означало, що дощ загасив вогонь, і якщо десь у далині пропливатиме корабель, їх ніхто не помітить.

Лулу обернулася і, побачивши реакцію Нута на згасле багаття, промовила:

— Боги островів не хочуть, щоб ви покидали їхній прекрасний світ, створений із безлічі неповторних куточків, укритих зеленню.

Думка про те, що її нові друзі можуть залишитися тут, була для неї приємною. Лулу розуміла, що вони хочуть повернутися додому, і була готова допомогти їм у цьому. Але людина і хом’як уже принесли в її життя щось нове й цікаве. Це неможливо було пояснити, але життя Лулу стало яскравішим і набуло сенсу.

— Там є маленька печера! — звернулася мавпа до Нута, показуючи рукою вбік від стежки.

— Оце так! — голосно вигукнув Том і розсміявся. — Я вже починаю розуміти мавпячу мову! Веди нас до укриття!

І він одразу рушив слідом за Лулу.

За кілька метрів вони зупинилися біля невеликої виїмки в скелі. Над входом був акуратно складений навіс зі зв’язаних між собою дощок. Капітан із труднощами заліз усередину, витягнувши ноги під навіс. Йому було тісно й незручно. Мавпа й хом’як сіли йому на ноги, притулившись до живота. Так було тепліше.

Небо темнішало, а дощ посилювався.

— Тут точно працювали люди, — здивовано сказав Том, показуючи на навіс. — Гарна робота!

Капітан відчув, що щось заважає йому збоку. Він відгорнув рукою листя й виявив велику стару свічку — брудну й уже використану.

— Схоже, люди, які жили тут, провели на острові багато часу, якщо подбали про світло навіть у таких маленьких укриттях, — з сумом промовив він.

Том дістав із рюкзака запальничку й підпалив гніт. Вогник освітив тісний простір, і Лулу тут же вискочила назовні, ставши під дощ.

— Том запалив вогонь із пальця! — перелякано закричала вона Нуту. — У ньому ховається злий дух!

Капітан і хом’як розсміялися. В їхніх очах було щось тепле й добре. Лулу це відчула, заспокоїлася й із цікавістю подивилася на свічку, від якої лилося м’яке жовте світло.

— Це запальничка, — пояснив Том і показав мавпі маленьку металеву коробочку з газом.

Він прокрутив коліщатко, і знову з’явився вогонь. Лулу остаточно заспокоїлася й повернулася на своє місце, притулившись до живота капітана.

— Це маленькі технології цивілізації, — усміхнувся Том. — Дуже зручна річ.

— У Тома є влада над вогнем і блискавкою? — із цікавістю запитала вона Нута.

— Він ще вміє керувати машиною і готувати на плиті неймовірно смачну їжу! — додав хом’як. — Таку, що пальчики оближеш!

Лулу не знала, що таке машина чи плита, як і телевізор. Але вона серйозно кивнула, роблячи вигляд, що все прекрасно розуміє.

Попри день, небо затягнуло так щільно, що навколо стало темно. Дощ посилювався, але вітру не було. У маленькій виїмці в скелі, де сиділи капітан, мавпа й хом’як, було затишно й світло.

Невдовзі почувся тихий хропіння Тома й ледь чутне сопіння Нута й Лулу, які притулилися до його живота. Усі спали міцним і спокійним сном.

 Розділ 2

ШЛЯХ ДО ВЕРШИНИ

Том прокинувся від того, що хтось копирсався в його волоссі. Переляканий, він хотів різко відскочити вбік, але стінки укриття не дали йому цього зробити. Сон був настільки глибоким, що на мить він забув, де перебуває і хто поруч із ним.

Капітанська кепка сповзла й звисала на одному вусі. Поруч і далі горіла свічка, біля якої стояла Лулу. Мавпочка обережно водила своїми пальцями по його голові, наче шукала у волоссі щось цікаве. Нут сидів на камені біля виходу й дивився кудись у далечінь, ніби намагався розгледіти їхнє майбутнє.

Усе навколо було мокрим, а з дерев’яного навісу біля входу ще падали важкі краплі. Сонце світило яскраво, і здавалося, ніби жодного дощу й чорних хмар у небі й не було.

Лулу зраділа, що капітан прокинувся, і, нахилившись, подивилася йому просто в очі. На її губах грала щаслива й радісна усмішка.

— Нуте, — покликала вона хом’ячка, — запалювач вогню прокинувся!

Хом’як обернувся до Тома, показав лапкою в бік стежки, з якої вони звернули, і суворо пропищав, вимагаючи продовжувати підйом угору.

— Які ж ви невгамовні! — пробурмотів капітан, відчуваючи, як затерпло тіло від незручної пози.

Він вибрався з укриття, поправив капітанську фуражку, акуратно поклав на місце згаслу свічку й перекинув рюкзак через плече. Озирнувшись іще раз, Том рушив до стежки.

Тепер хом’як сидів на плечі мавпочки й час від часу поглядав на капітана, усміхаючись із його заспаного вигляду.

— Залишилося зовсім трохи — і ми будемо на місці! — радісно сказала Лулу й пальчиком почухала хом’ячка по животику. — Капітан навіть не здогадується, що побачить великий… ні, просто величезних розмірів дім! — із захопленням додала вона.

— Невже він настільки великий? — здивовано запитав Нут, не розуміючи, навіщо на безлюдному острові будувати таку велику споруду.

— Він неймовірно великий! — продовжувала мавпочка. — Там зможе вміститися все моє плем’я і ще плем’я з сусіднього острова! Коли ти його побачиш — будеш просто вражений!