1. СПУСК ДО ОКЕАНУ 2. ПІДКИНЬ МЕНЕ ВИЩЕ! 3. КАПІТАН ТОМ 4. ЗУСТРІЧ 5. ШЛЯХ ДО ВЕРШИНИ

Розділ 1

СПУСК ДО ОКЕАНУ

Дорога вниз виявилася дуже важкою й небезпечною. Нут майже під час кожного стрибка заплющував очі, намагаючись не бачити, як вони з Лулу летять у повітрі. Коли мавпа хапалася рукою або ногою за дерево, він на коротку мить розплющував очі й оглядався навколо, а під час нового стрибка знову їх заплющував. У якийсь момент йому здалося, що цьому спуску не буде ні кінця, ні краю. Він був довгим, і навіть Лулу часом замислювалася, в який бік їй краще прямувати.

— Ми вже майже біля самого берега! — промовила мавпа і буквально за кілька стрибків спустилася на м’який біло-жовтий пісок.

— Уффффф… — видихнув хом’як і, зіскочивши з її плеча, розтягнувся на гарячому піску.

Він відчував, наскільки весь цей час йому було страшно стрибати разом із Лулу. Тепер потрібно було бодай трохи прийти до тями після пережитого страху, а потім знову рушати далі.

За короткий час хом’як розплющив очі й підвів голову. Навколо нікого не було. Нут перелякано схопився на лапки і лише тоді побачив Лулу. Вона висіла на одній руці на одному з дерев, що росли впереміш із пальмами вздовж океанського узбережжя.

— Ти готовий іти далі? — запитала мавпа й одразу ж стрибнула на пісок.

— Так! — упевнено відповів хом’як. — Я хочу дізнатися, звідки йде дим. І мені цікаво, про кого говорила мавпа, коли сказала, що хтось знову повернувся?!

— На сусідньому острові дуже довго жили люди, — відповіла Лулу, показавши лапою в бік, куди вони прямували. — Там у них був викладений кам’яний круг, у якому вони майже весь час палили вогонь. Нам завжди здавалося, що вони хочуть підпалити дерева на острові, але з якоїсь причини не можуть цього зробити. А зовсім нещодавно ми більше не бачили ані людей, ані вогню, ані диму.

— Вони палили вогонь у надії, що хтось побачить їх здалеку, — відповів Нут. — З корабля, який міг проходити десь поруч. Можливо, їх забрали й відвезли додому. Просто ви цього не бачили.

Мавпа завмерла на місці, вдивляючись у очі хом’яка. У погляді Лулу читалися здивування й цікавість.

— Ти це теж бачив по своєму телевізору з небесних зірок? — запитала вона, подивившись спочатку на чисте блакитне небо, а потім знову на Нута.

— Так, — відповів хом’як і усміхнувся. — Там показують увесь світ. Від цього навіть голова йде обертом.

— Ти змушуєш мене знайти на цьому острові найвище дерево й у найтемнішу ніч підстрибнути з нього так високо, щоб зачепитися рукою за найяскравішу й найбільшу зірку… — мрійливо сказала Лулу. — І вже звідти, через телевізор, побачити цілий світ.

— Це неможливо, — відповів хом’як і розсміявся. — Але колись я спробую пояснити тобі, що таке телевізор.

— Добре, — сказала Лулу, і на її губах з’явилася усмішка. — Я згодна. А зараз стрибай мені на плече й ходімо далі. Нам залишилося пройти зовсім трохи.

Мавпа виявилася правою. Вони досить швидко дійшли до величезного каменя, що лежав між океаном і невисокою горою. Було видно, що він скотився зверху й зупинився саме тут.

— Це остання перешкода на нашому шляху! — промовила Лулу й обережно перелізла через камінь.

Вони пройшли ще невелику відстань уздовж берега й зупинилися біля самої води. Нут завмер від подиву. Усередині нього закипіло щось тепле, радісне й світле. Хом’як підстрибнув угору й голосно запищав.

У його голосі звучала безмежна радість, а на очах виступили сльози щастя.

        Розділ 2

ПІДКИНЬ МЕНЕ ВИЩЕ!

Дуже далеко, на сусідньому острові, перебував капітан. У кам’яному колі він розпалював вогонь, і коли підкидав сухі дрова, вгору здіймався сірий дим. Трохи осторонь, на піску, лежала яхта. Хом’як одразу зрозумів, що Тома разом із яхтою хвилею викинуло на берег сусіднього острова. І, найімовірніше, вона була пошкоджена й уже не придатна до подальшого плавання.

Від розгубленості Нут не знав, як йому краще вчинити. Потрібно було зробити так, щоб капітан його побачив, але Том перебував надто далеко, а сам хом’як був неймовірно маленького розміру.

— Це мій друг, капітан Том, — радісно промовив Нут і підняв угору свої маленькі лапки. — Він живий!

Лулу сіла на пісок, і на її обличчі з’явилася задоволена й щаслива усмішка.

— Це ще одна чудова новина, яка сталася сьогодні! — сказала вона. — Тепер у тебе є не лише велика родина мавп, а й капітан, який повернувся у твоє життя.

Вона сіла навпроти хом’яка й подивилася на нього з подивом. У її погляді було лише одне запитання — саме те, про яке зараз думав і її маленький друг.

— Нут, але як він зможе побачити тебе, якщо ти такий маленький і перебуваєш так далеко від нього? — запитала мавпа. — Ми добре його бачимо, бо він великий. Він побачить мене, бо я теж не маленька. А ти… — Лулу не стала продовжувати й лише чекала, що їй відповість Нут.

— Насамперед капітан має звернути на нас увагу! — упевнено промовив хом’як і показав лапкою в бік Тома. — Думаю, тобі потрібно стрибати, підкидати мене вгору й голосно кричати. Коли капітан подивиться в наш бік і прикладе до очей бінокль, ти піднімеш одну руку, я стану тобі на долоню, і, можливо, він зрозуміє, що це я.

— Охохо! — вигукнула мавпа. — Це цікава думка, яку мені підказав мій друг Нут! Підкидати його вгору доти, поки капітан не зверне на нас увагу. Це ж чудово! Тоді тримайся — не гаймо часу!

Довго не роздумуючи, Лулу трохи відійшла від води й одразу взяла хом’яка на руку. Нут не встиг сказати й слова, як відчув, що мавпа різко змахнула рукою й підкинула його вгору. Він зовсім не очікував, що вона так швидко перейде до дії й що його ідея їй так сподобається.