1. ЛУЛУ 2. ЗНАЙОМСТВО 3. ВЕРШИНА ДАТКАН 4. ДИМ ЗА ГОРИЗОНТОМ

                                                            Вячеслав  Мірошніков

                                                                  Нут і капітан

                                                                     Розділ 1

                                                                        ЛУЛУ

Нут прокинувся від відчуття, що сонце безжально пече, а навколо стоїть неймовірна спека. Високо в небі кружляли чайки й папуги. Море накочувало хвилі майже до його лапок, але щоразу зовсім трохи не діставало до них. Шторму вже не було — океан став спокійним і мирним.

У ці хвилини хом’якові важко було повірити в те, що їм довелося пережити. Уся та лють хвиль, рев вітру й океанський хаос здавалися тепер далеким сном. А зараз він стояв сам на березі невідомого острова й вдивлявся вдалечінь, сподіваючись побачити хоч щось, на чому міг би плисти капітан.

Нутові дуже хотілося, щоб Том з’явився з-за обрію, помахав рукою й голосно крикнув:

— Нут, ми врятувалися, попри все!

Але капітана не було.

Очі хом’яка виражали смуток і тривогу. Він ще довго дивився вдалечінь, просто на горизонт, та там не було нічого, окрім білих хмар і повільно перекочуваних хвиль.

— Капітане… я знаю, що ти живий, — ледь чутно промовив Нут і повільно побрів уздовж моря по теплому піску.

Кілька разів йому довелося відганяти нахабних чайок, що кружляли просто над головою. А потім раптом він зупинився, підстрибнув і побіг уперед.

— Том! Капітане Том! Я знайшов твою фуражку! — радісно вигукнув хом’як і з розбігу стрибнув на м’яку, вже висохлу білу тканину.

Він притулився до неї всім тілом і вдихнув знайомий морський, солоний запах, яким була просочена фуражка.

— Якщо на березі лежить твій головний убір, значить, десь тут хвилі винесли й тебе, — натхненно сказав Нут. — Я обов’язково тебе знайду!

Він пробіг далі вздовж берега, але навколо й далі нікого не було. Тоді хом’як повернувся, взяв фуражку в лапки й ще довго дивився в бік океану. Впевненість у тому, що капітан живий, не полишала його ані на мить.

Постоявши так ще трохи, Нут неспішно й самотньо попрямував углиб джунглів. У той момент він навіть уявити не міг, які пригоди чекають на нього серед цих велетенських дерев і високих пальм.

Джунглі виявилися густими й важкопрохідними — кущі та ліани заважали рухатися вперед. Капітанська фуражка була для хом’яка завеликою й незручною. Кілька разів він намагався надіти її собі на голову, але тоді опинявся наче в маленькому затишному будиночку, з якого зовсім не хотілося вибиратися. Доводилося знову вилазити назовні й тягти головний убір за собою.

Навколо лунало безліч незвичних і тривожних звуків.

— Фа-а-ххх… — раптом пролунало шипіння просто перед ним.

Нут завмер.

Він нікого не бачив і не розумів, звідки виходить небезпека. Просто перед його носом гойдався чийсь хвіст, який раз у раз намагався вдарити його по мордочці.

Відчуття тривоги з’явилося миттєво.

Хом’як обережно обійшов величезний зелений лист і побачив того, кому належала ця слизька й неприємна частина тіла.

Побачене змусило його завмерти.

Неподалік сиділа нерухома, мов зачарована, мавпа. Її очі не рухалися, а зіниці були дивно зведені до перенісся. Вона, не відриваючись, дивилася на велику змію, яка повільно погойдувала вузькою головою.

— Фа-а-ххх… — прошипіла змія. — Гарна мавпочка… Мавпочка не може рухатися й мусить дивитися мені в очі…

Нут одразу згадав передачі про тварин, які любив дивитися капітан. Він не вмів говорити по-людськи, але чудово розумів людей і добре запам’ятовував усе, про що йшлося. Він знав, що буде далі, й бачив, наскільки сильно була загіпнотизована мавпа.

Утекти й залишити все як є він не міг.

Не вагаючись, Нут підкинув фуражку вгору й спритно натягнув її просто на голову змії. Та здригнулася й почала метатися, крутячись на всі боки й намагаючись визволитися. Мавпа ж і далі сиділа нерухомо, дивлячись в одну точку.

— Прокидайся! — закричав Нут і з розбігу стрибнув їй на плече, а потім — на голову.

Він перестрибував з одного плеча на інше, потім заліз на спину й, ухопившись ззаду, потягнув мавпу за вуха, намагаючись привести її до тями.

І лише тоді вона опритомніла.

Мавпа різко відскочила назад, злетіла на дерево й, не розуміючи, що сталося, подивилася вниз. Потім глянула на своє плече й побачила маленьку симпатичну істоту, яка міцно трималася за її шерсть і дивилася просто в очі.

— Вона тебе загіпнотизувала! — голосно сказав Нут. — А я тебе врятував!

Мавпа піднялася ще вище й лише відчувши себе в безпеці, уважно подивилася на незнайомця. Хом’як стрибнув на гілку й помітив у її погляді щире здивування.

— Ти хто? — запитала вона.

— Я хом’як. Той, хто врятував тебе від неминучої загибелі. Щоправда, ти так високо мене підняла, що мені навіть трохи страшно говорити!

— У-у-ф-ф… — видихнула мавпа й заплющила очі.

                                                                             Розділ 2

                                                                       ЗНАЙОМСТВО

Вона ще трохи посиділа на гілці із заплющеними очима, притулившись спиною до товстого стовбура дерева. За цей короткий час мавпа згадувала, як безтурботно перестрибувала з дерева на дерево, а потім раптом, в одну мить, просто перед нею з’явилася величезна змія.

Їй нічого не залишалося, окрім як повільно відступати назад. Але погляд змії змусив її зупинитися, а згодом — зовсім завмерти.

Тепер Лулу чітко розуміла: якби не це маленьке звірятко, все могло б закінчитися зовсім інакше.