3 Розділ

Луїза

У мене страшенно розколюється голова. Вже,як кілька хвилин по кімнаті волає будильник, але я все ніяк не можу його вимкнути, тіло не слухається. Віддалено чую скрипіння сходів,цокіт та невдоволене бурчання, сповіщаючи мене про те,що хтось підіймається на гору. Після ще декількох хвилин, врешті почувся гучний голос Сьюзен
- У чому твоя проблема?. Зараз не час канікул щоб прохолоджуватися та спати, стіл ще не накритий, сніданку немає. Брюсу потрібно поспішати на роботу, дівчаткам на навчання, а до мене повинні прийти гості на презентацію нового виду ефірних олій, хіба ти не пам'ятаєш? - на всю кімнату було чути її обурені зойки, які я вислуховувала повернутою спиною до неї, коли вона нарешті закінчила говорити та чекала моєї відповіді, я повернулася до неї
- У мене дуже сильно болить голова-у відповідь вона вскинула догори брови дивно подивившись на мене та продовжила
- І що, тепер ми маємо давитися звичайними сухими пластівцями? - злісно запитує жінка поклавши руки на боки
- Вибачте, але мені просто якось, не добре.
- Та вже по тобі видно, надто ти якась бліда. Ну добре, ми знайдемо чим сьогодні поснідати, дівчата замаскують безлад, а ти вже потім, коли не виглядатимеш як труп, прибереш все як завжди - на ходу говорить вона, під кінець перебуваючи у дверному проході,не обертаючись спускається просто спускається у низ
М-да, звичайно, порівняння у неї вийшло просто ідеальне,але знаєте,навіть трохи прикро стало .... хах, ну принаймні з'явився лікарняний-вихідний. В університет,я точно піти не зможу. І все ж, якщо я не з'явлюся один день, нічого страшного ж не станеться , нікому від цього погано не стане, крім мене звичайно, так що краще відлежать. З цими думками я спробувала розслабитися та хоч трохи поспати

***

Прокинулася я вже тільки підвечір, глянувши на годинник, як раз був час, коли всі вже мали повернутися. Переконавшись у своєму самопочутті, все ніби було нормально, але все ж таки трохи каламутило,зітхнувши вирішила спуститися у низ.
Зайшовши на кухню, перше, що я побачила, це Сьюзен...та просто нереальну кількість брудного посуду. Від побаченого у мене відібрало мову,такого безладу на цій кухні я не бачила навіть з початку свого прибування тут.
- Ти не уявляєш скільки часу ми з дівчатками намагалися привести це місце до ладу - скаржилася вона підходячи до мене. Перевівши погляд від жіночого обличчя,знову на весь цей жах,що коївся на  поверхнях кімнати. Я намагалася не уявляти,що такого потрібно було зробити, щоб в результаті вийшло ось це! Краще б, вони нічого й не починали робити, так було б набагато менше шкоди, як посуду так і моїй внутрішній любительці порядку та чистоти.
- Я зараз же почну прибирання! - пискнула я,не відводячи очей від столу
- Прекрасно, потрібно добре все прибрати і не тільки тут, ходімо.- я пішла за нею до вітальні вставши в проході, приготувавшись вислуховувати доручення. Підійшовши до маленького столика посеред кімнати,на якому була розмішена купа різних маленьких коробків,пляшечок,та губок для тіла. Взявши одну з них у формі стислого бантика смарагдового кольору,вона повернулась до мене - Ось, мої олії потрібно акуратно скласти кожну по місцям і перенести в мій офіс на другому поверсі. Також потрібно вимити до блиску кімнати,а особливо цю. У четверг дівчатка влаштовують вечірку, тому все має бути на найвищому рівні.- але ж це післязавтра......
- Добре...
- Тобто витерти пил, добре вимити підлоги, а так само не забудь приготувати все для вечірки,ми зрозуміли одна одну?
- Так,але я не впевнена, що за один вечір впораюся з усим цим - збентежено відповідаю їй обводячи поглядом приміщення
- Звичайно ж не встигнеш, завтра займешся прибиранням, якщо що, то продовжиш вранці, після чого займешся їжею щоб вона була свіжою.
- ..І я хотіла запитати, чому вони не можуть самі все влаштувати для неї.Так буде правильніше, і все буде на їх смак та вибір, я можу зробити щось не так, і їм це не сподобається. Я можу все зіпсувати своїм вибором - потрібно ж хоч якось, але напружувати їх. Вислуховуючи вже не один раз, що все було зіпсовано за тільки одного мого "промаху" не дуже хочеться.
- Дівчатка сказали ,що повністю довіряють твоєму вибору страв, це найголовніше, а з рештою,по ходу розберуться самі, тому не переживай так сильно з цього приводу - легше прям сильно не стало, хоча б ніхто над душею стояти не буде роздаючи вказівки, це трохи тішить.
- Зрозуміла ... ще щось?- боязно запитую у неї,сподіваючись,що на цьому ми закінили
- Ні,на цьому все,і так як тобі було не добре, думаю що у четверг краще з кімнати ввечері не виходь, може ти у нас ще заразна - під кінець вона підійшла до мене,хапає пальцями за щоку та трохи болісно потріпує її  - Ах так,точно, ми з Брюсом їдемо у справах до Лос-Анджелесу на тиждень можли і більше,як вже вийде. Так що до нашого приїзду будинок має бути у бездоганному виді – останнє слово вона говорила трохи голосніше,вже зняходячись за дві кімнати від мене.
- Як скажете ...  мене все одно ніхто не збирався запрошувати - спокійно промовила я,вже в порожнечу взявши в руки одну з відкритих пляшечок духмяного мила. - Ну що ж, робити нічого....

***

Прокинувшись вчасно, приготувавши сніданок, повністю зібравшись,поспіхом зовсім забула зачинити двері в кімнату. Вийшовши з будинку,не прикривши до кінця вхідні двері попрямувала до зупинки. Ступивши на кам'яну алею, обернулася в бік будівлі. Дівчата вже вийшовши, стояли біля своєї машини,жваво розмовляючи про щось.
У той час у далині було чутно наближеня машини чорного кольору, яка занадто швидко переміщувалась, прямо таки летіла. Проїхавши повз мене,я як зазвичай продовжила свій шлях, але кілька хвилин мене зупинив вереск шин, що змусило мене повернутися до джерела звуку. Майже біля нашого будинку зупинилася та ж машина. Пробігши очима по каркасу автомобіля,мій погляд привернули увагу колеса, точніше те, що було під одним з них. З-під нього виднівся до болю знайомий білий хвіст, із чорним забарвленням у кінці. Було таке відчуття ,що на хвилину у мене зупинилося серце,та перехопило подих, сльози почали підступати до очей. Зірвавшись з місця,підбігаю до машини, падаючи на асфальт. Зібравшись за лічені секнди з духом, наважуюся заглянути за колесо,вже уявляючи, що мене чекає. Нарешті подивившись, я відразу з полегшенням видихпю.Кішка була майже неушкоджена. Лежала під авто не подаючи жодного звуку болю. Оглянувши ,виявилося, що колесо трохи зачепило її, хоча з боку це виглядало дуже погано.Вона безтурботно лежала під машиною схиливши голову, побачивши мене ,привітно м'яукнула,від чого я трохи посміхнулась. 
Тільки ось проблема в тому, що вона зараз як би, повинна кричати від болю, але вона цього просто не робить. Я збентежена, заплакана дивлюся на неї, у відповідь отримуючи тільки нявкання
- Пробач, я тільки на секунду відволікся і не побачив її - пролунав голос ззаду, дуже вже знайомий. Повернувшись, уже чекаючи побачити того ж приставучого хлопця, який зараз дивився на мене з тривогою та подивом.
- Привітик Хантере - не минуло й секунди, як до нього підлетіла Кейт, яку схоже ніяк не турбувала ситуація, що зараз відбувається. Її увага була прикута тільки до хлопця.
Джейн, у свою чергу, трималася на відстані, навіть не глянувши на нього.Вона тільки дивно поглядала в мій бік, тупцюючи на місці.
Да ну їх всіх,зараз найголовніше - кішка. Ще раз обережно оглянувши хвоста, я вирішила спробувати обережно, не поспішаючи, хоч трохи відсунути колесо. На моє щастя ,хвіст був притиснутий частково і тільки передньою частиною, тому дуже скоро тварина була у мене на руках.
Пройшовши по тротуару не звертаючи уваги на оклик, я зайшла в будинок, пройшла на кухню і взявши аптечку попрямувала на горище.
- Ну, як ти там опинилася, чудово ж знаєш що на дорогу виходити небезпечно, а якщо це був би вже не хвіст - не заспокоюючись вже декілька хвилин читала нотації кішці оглядаючи травмоване місце. Потрібно віднести її до клініки, це ж не нормально, що вона не відчуває такого болю. Наскільки я знаю,коти дуже чутливо та бережно відносяться до своїх хвостів. Навіть якщо просто провівши рукою по ньому,їм це вже не подобається. Зупинивши кровотечу, продизенфікувавши рану і перев'язавши бинтом хвіст, відчуття тривоги трохи стихло, йдучи на другий план.
Попрощавшись з Пімпл і переконавшись, що цього разу, я точно щільно замкнула двері, з полегшенням все-таки вирішила сьогодні піти на навчання.
До того часу як я вийшла у двір ,вже нікого не було на проїзній дорозі, так навіть краще, хоча б мене ніхто турбувати не буде, і я зможу спокійно дістатися.
На щастя, відстань від будинку до університету займає, якихось двадцять хвилин, якщо схоїм ходом