2 Розділ

- Мені......- почавши говорити його різко пририває голос викладача
- Мюллер, ви зможете обговорити все з міс Хокман після мого заняття. - Господи, чому дав йому сісти біля мене,він не розуміє,що робить гірше не лише собі
- Вибачте! - врешті бовкаю я, після чого відсуваюся блище до вікна. Від нього,вибачень так і не прозвучало. Пройшло кілька хвилин, перш ніж у відповідь на мої дії, хлопець підсунувся ближче
- Чому ти не сказала, що в тебе той самий предмет - було чути невдоволення та прикрість в його голосі, що мене конкретно шокувало. Може мені звичайно почулося, тому що,обурення у цього хлопця до мене в принципі виникнути не повинно було
- А я мала сказати? - запитую з не розуміючим поглядом
- Ну, я міг би провести тебе, але повинен був віддати дещо своєму знайомому... він
- Добре - вчасно перебиваю його, не розумію чому він виправдовується переді мною та позповідає подробиці.
- Просто, я не хочу щоб ти подумала,ніби я придурок який не захотів провести тебе.

Після деякого часу я все ж відповідаю 
- Я дійшла нормально – говорю йому все таким же спокійним та тихим тоном 
- Бачу – каже хлопець повертаючись до мене – Яке в тебе наступне заняття?
- Чому запитуєш?
- Просто цікаво – каже посміхаючись. Після кількох хвилин мовчання він знову заговорив - Я раніше не бачив тебе тут
- У тебе такий спосіб пікапу? - я багато разів бачила та чула,що кажуть хлопці для того,щоб познайомитись з дівчиною. Та один з варіантів на мою думку наразі й використовує 
Він знову замовк
- Просто проявляю люб'язність - нічого не сказавши я сідаю прямо перевівши погляд на викладача, діставши з сумкипотрібну папку і виклавши з неї все необхіднета взявши феолетову ручку,почала робити помітки.
- Можна ручку позичити?
Опустивши тонкий кольоровий циліндр,що декілька секунд тому, був на папері,я все ж повертаюсь до нього. Його теплі,янтарні очі дивляться на мене в очікуванні

- Ти прийшов у перший ж день навчання без необхідних для цього предметів, жартуєш? - у відповідь лише отримую лиш пожимання плечима,та зовсім безсоромний погляд.  Зітхнувши, я все ж дістаю пенал, намагаючись знайти відповідну ручку.У мене всього їх було три, але чомусь під руку потрапила м'ятного кольору з блискітками.Для нього, це одним словом "для дівчини". Простягнувши йому яскравий предмет,та чекаю слова обурення через колір, але на диво,він просто посміхнувся і подякував.
Через це я трохи задумалася,зовсім не слухаючи, що викладач поставив питання, отямилась я тільки після того, як відповів мій співрозмовник, після чого чоловік хвалить його.
- Так ... - протяжно каже він привертаючи цим мою увагу,я очыкуючи на нього дивлюсь
– Так? - перепитую я
- Ти одна?
- А ти? - у відповідь він тільки посміхається
- Так, але якби не був, відразу б став - секундочку, що?!,надіюсь мені ж почулося
- На твою думку я маю бути зачарована цим?
-....Так?-каже він, на цьому моменті я знову повернулася до нього і побачила збентежену усмішку - Принаймні,я сподівався на це.
- Все можливо.
- Схоже,що мені ще потрібно попрацювати над цим - говорить хлопець дивлячись в інший бік потираючи рукою шию.
Залишок заняття пройшов швидко, склавши речі в сумку, я вже хотіла йти, але переді мною став цей хлопець простягаючи мені ручку
- Залиш - відповідаю я обходячи його. Вже вийшовши з аудиторії я почула ,що він щось кричав мені,на що я постаралася не звертати увагу,бажаючи якнайшвидше зникнути в натовпі.

***

На разі час ланчу. Взявши з собою трохи їжі, я попрямувала до дерева, що знаходилося на тому задньому дворі. Це було безлюдне місце, бо зараз усі були в буфеті.
Сівши на землю і спершись об дерево,я дістала нову для себе книгу для читання,яку знайшла в міській бібліотеці. "Червоне та чорне"- Стендаль,чудово.Я просто світилась від щастя,що я нарешті можу тримати її в руках,та прочитати. Так як мені не хотілось зараз слухати музику,а просто посидіти в тишині. Так як я майже весь час займаюся будинком то буває нудно, але гучно вмика звісно заборонено,тому я слухаю або спокійну музику або коли нікого немає я слухаю важку музику, але це дуже рідко. Відкривши першу сторінку, я починаю читати перші рядки, занурюючись у думки та світ письменника.Тиша,тільки вітер розділяє зі мною ці хвилини спокою.
Відкушую шматочок сендвіча,я знову повертаюсь до тексту... і помічаю що біля мене хтось сидить, важко було не здогадатися хто це, але все ж чому він тут?
- Я впевнена, що переслідування є незаконним - тихо кажу я не підводячи погляду
- Помітив що ти сидиш тут одна, і подумав, що тобі не завадила б компанія 
- Вирішив, що я сиджу тут на самоті в пошуках компанії? - запитую у нього скептино піднявши брову продовжуючи читати
Я повертаю голову щоб подивитися на нього.Сидячи біля дерева одна нога була витягнута, а друга зігнута. Рука звисала із зігнутої ноги з напоєм. Він криво усміхається мені. Я не розумію чому він,що разу як знаходиться коло мене не може прибрати цієї дивної посмішки.
- Помітив гарну дівчину, що сидить на самоті, і я просто не міг прогаяти такої можливості -' я вже помітила ', але звичайно ж я не говоритиму цього в голос. - Так,виходить твій основний предмет - історія? - запитує він намагаючись змінити тему не почувши відповіді на свої слова
- Так, я люблю історію
- Я теж - повертаю голову і бачу чомусь задоволене обличчя. - Що в тебе зараз?.
- Методологія історії - говорю я ,подумки вже намагаючись спланувати втечу, перевіривши час,розумію,що до початку наступного заняття ще тридцять хвилин
- Дідько! - різко скрикує він, через що я підскакую від несподіванки, перекладаю незрозумілий погляд на нього.Бачучи як хлопець опустивши голову на руку почав щось тихо бурмотіти
- Що сталось?
- Я повинен був взяти цей же предмет ... просто був зобов'язаний! - каже він,чуючи нотки відчаю в голосі та на останок жалісно прикусуює нижню губу
- Думаю, що вже достатньо часу провели разом, ти так не думаєш?
- Ні скільки - за секунду його обличчя стало серйозним від моїх слів. - І все ж,ти так і не сказала як тебе звати? - промовив він нахилившись до мене,в цей час я зустрілась поглядом з янтарними очима,через що я почала відразу ж себе дивно почувати,тому відвела очі,начагаючись дивитись куди завгодно,але тільки не на хлопця
- Мені здається, що це не так вже й важливо -
- Звичайно важливо, так ...? - від його ентузіазмного напору я навіть не знала куди можна булот подітись,тому вирішила здатись і сказати. Як тільки я хотіла відповісти,через секунду,моя думка різко змінилась,іншому хлопцеві що наближався сюди.За ним у проході будівлі залишилося стояти ще кілька людей
- Хантер,ми тебе вже обшукали, де пропадав? - як тільки но він з'явилася,погляд і навіть аура коло мого співрозмовника відразу зміниласьжорстку та похмуру
- Тім,звали звідси! - позлючено гримить хлопець крізь зуби. Якщо я не помиляюся,це був рик?
- Та що таке, чого ти так вз'ївся? - з подивом на обличчі спитав той
Я перевела погляд на компанію хлопців, що досі стояли на тому місті, вони розмовляли періодично поглядаючи в нашу сторону. Зненацька один з них почав кликати хлопця.Сипаючи прокляття він все ж обернувся до них, компанія дружньо покосилася на мене, підказуючи звернути увагу на ще одну особу, що сидить біля їхнього знайомого.
Щось стало ніяково від цього.
- Оу, я якось не помітив її - що й слід було чекати. Хоча, може мене просто було не видно через те, що я сиділа боком до них так ще й він сидів так що мене загороджував собою
Хлопець різко піднявся, взявши того під лікоть відводячи в бік ближче до групи, почав щось говорити йому,так щоб це чули й інші. Я ж вирішила забратися від сюди, помалу, я збирала речі, щоб раніше часу мене не помітили.
Дрібно подивившись у їхній бік, побачила що він досі розмовляв, перебуваючи спиною до мене, чудово. Перейшовши на інший бік дерева попрямувала до іншого виходу з саду, який вів у головний хол.
Напевно постало питання чому ж я не називаю його на ім'я, адже він мені представився,і в не перший раз бачимось,і ні я не забула ...., просто, не хочу з ним зближатися в будь-якому прані, свого імені з цієї ж причини я і не сказала йому. А сенс, якщо вже завтра він вже і не згадає.
 
Хантер