1 Розділ

Тепер повернемося в наш час.
Як завжди я прокидаюсь о шостій ранку,сьогоднішній день не був виключенням.Прокинувшись,швидко прийнявши ванну,йду до кухні для приготування на всіх сніданоку

- Мам,у мене телефон побитий,на ньому скло тріснуло - жалілась матері Кєйт
- Люба,купи собі новий,не бачу ніякої проблеми - безтурботно,відповіла тій жінка ні на хвилину не відволікаючись від відкритого перед собою журналу
- Дякую,сестрично ти ж підеш зі мною?.
- Чому б ні,може й собі щось підберу.
- Раз ти кажеш,що він тобі не потрібен,ти не будеш проти якщо він буде у мене? - все ж таки я вирішила запитати у неї,спробувавши свою вдачу
- Забирай - взявши пристрій до рук,та оглянувши його,виявилося,що на екрані смартфону, була мініатюрна тріщінка,розташування якої,я навіть не відразу помітила. Хоча,чому це я дивуюсь,вже за стільки років потрібно було звикнути до їхнього відношення до речей.Вони легко можуть викинути речі,яким і двух тижнів немає якщо є хоча б один недолік.Напевно я ніколи не зрозуміію їхніх забаганок .
Одягнувшись та взявши всі необхідні речі,я поспішила до університету. Сьогодні був перший навчальний день,тому хотілось прийти трохи раніше.  На відміну від мене, у сестер необхідності заздалегідь прибути на на вчання не було. У них в розпорідженні була машина,яку їм подарували на шістнадцятиліття,а мені залишається тільки або своїми двома,чи на автобусі.

Поки в мене є вільний час, розповім трохи про себе. Мене звуть Луїза Хокман - дев'ятнадцять років,середнього росту,можливо навіть менше,наявність сіро-зелених очей та довгого медового волосся, на моє щастя не вирізнає мене,я нічим не примітна особа,хоча,напевно все таки й вирізняюсь. Так вийшло,що до шістнадцяти років я вже була в тілі,на що мені постійно нагадувала тітка з сестрами,а після дорослішання,у мене різко почали набирати груди та стегна,і все дійшло до того,що мені потрібно обмотуватись бинтами,щоб за словати цієї жінки я не привертала занадто багато уваги і не соромила їх сім'ю. З того часу пов'язка просто приросла до мене.Так,я прекрасно розумію,що її не можна носити цілу добу,тому після приходу з занять,я знімаю її,в наступрий раз вже в ранці знову повертаю. Так як мені вже було достатньо випадку коли я забула за неї,і на ранок мене вже чекали не дуже приємні наслідки. З одягу,я найчастіше одягаю просторі,на розмір чи два більші футболки,різноманіткі кофти чи худі та джинси. Було б набагато легше,якби у нас з дівчатами були однакові розміри,але вони набагато худіші за мене та мають високий зріст,на відміну від мене.

Закінчила школу з високими балами,тому з легкістю змогла вступити до уніветситету та отримувати степендію,а дівчатам,в їхньому випадку дуже сильно хвилюватись не потрібно було.Чомусь вони сльозливо просили дядька,що хочуть підти саме в цей уніварситет. Він навіть не запитував в чому причина,просто погодився,знаючи,що якщо не погодиться стане тільки гірше. Всі проблеми які тільки могли виникнути,вирішив їх батько зробивши декілька дзвінків,і ось вони були прийняті.У школі,скажемо так,вони не блищали розумом,не хотіли вчитися,і мені щось підказує,що нічого так і не змінилось.
Друзі у мене так і не з'явились,якби дивно не звучало. В своє виправдання хочу сказати,що мені більше до душі проводити час на одинці. Якщо й вийде,що людина з якою ми просто час від часу перекидувались парою фраз на день,захоче почати активне спілкування,скажемо так,мені стане трохи не по собі. З хоббі в мене тільки малювання,прослуховування музики,також був період,коли хотілось писати,щось по типу розповіді чи книжки,але не склалось.

До речі,ось вже і територія кампусу. Блище підходячи до головного входу,там чомусь знаходилось велике скупчення людей,протискися між всіми цими людьми,намагаючись не задіти  когось,щоб просто дістатися центру та краше все чути,здалося поганою ідеєю,тому було прийнято рішення зачекати,поки хоча б частина з присутніх не розійдеться.
Через деякий час натовп затих і десь попереду почувся чоловічий голос. Це був статний чоловік, на вигляд років сорока п'яти, всі мовчки звернули на нього увагу
- Радий вас усіх вітати, мене звуть містер Джеймс Бейлі, ректор університету(GCU) - казав він з посмішкою на обличчі. Як на мене, на вигляд, дуже приємний чоловік, від якого не віяло негативом, хоча це може бути перше враження. Також, потрібно було уважно слухати, хоч це вдавалося важко знаходячись майже наприкінці натовпу це було не легко зробити,крім того,що потрібно було ігнорувати сторонні звуки,так ще й одночасно слухати.
За цей час я дізналася що тут ,та як. Ні,я не підслуховувала, просто знаходячись біля групи людей, які ніби обговорюють все між собою, інформуючи напевно всіх присутніх, було не так вже й складно дізнатися щось корисне. Перше що було, так це звичайно ж про компанію хлопців, які входять до складу футбольної команди, які люблять повипендрюватися. Я якось і не дивуюсь, тому, що вони тут присутні, навпаки шокувала б їх відсутність.

Мене ж можна охарактеризувати як спокійну та тиху заучку,мождиво для декого я можу бути книжковим черв'яком, хоча не сказала б,що я настільки відношусь до них, не відміняємо й того,що так видно оточуючим. Може, коли я була молодша, мене б відпускали з іншими дітьми, а не відмовляли щоразу виправдовуючи це тим, що я повинна допомогти з прибиранням , можливо все склалося б інакше. Через деякий час це бажання геть в щент зникло, вже просто не кортіло, тому в дитинстві друзів у мене так і не з'явилося. У середній школі ситуація не змінилася,можливо стало тільки гірше.Було кілька людей, з якими виходило нормально спілкувалася, але це швидко припинилося. Просто, раптово всі як один почали мене ігнорувати, ніхто з них не думав навіть сказати причину цього.
***
Після оголошення всі почали розходитися хто куди, я пішла до розкладу, було сказано, що перше заняття буде в кабінеті під номером сімдесят два

Зайшовши до аудиторії,оглянувши місця,майже всі вони вже були зайняті, залишилося тільки два на першому і на третьому ряду,я обрала третій. Підійшовши до того місця,я опустила очі на стілець,на якому вже знаходилась сумка сидівшої поруч дівчини. Помітивши мою присутність ліваруч від себе вона повертається до мене 
- Тут не зайнято? - спокійно запитую я дивлячись на неї.Передімною сиділа мініатюрна дівчина з темним довгим хвилястим волоссям,карими великими як у маленької дівчинки очима та тендітними рисами обличчя
- Ні,сідай - привітно відповіла та,взявши аксесуар до рук переклавши на коліна.
- Дякую. 
- Ти тут у перше?.
- Ну,так.
- І я,тільки ось нещодавно нарешти приїхала сюди - говорила вона,одночасно шукаючи щось у сумочці,несподівано вона затихає,після чтого повертається до мене обличчям - Доречі,мене звуть Ґабріелла,для друзів та знайомих,просто Ґабі,а тебе?
- Еліза - коротко відповдію я 
- Приємно познайомиитися - з посмішкою говорить дівчина протягуючи мені руку
- Мені також - потискаю руку посилаюси у відповіть легку посмішку. Думаю,що на деякий час однієї знайомої буде достатньо так як і спілкування вже вдосталь. Ще враховуючи,що Ґабріелла вчиться разом зі мною, уникати її буде трохи складно. Все заняття вона розповідала різноманітні подробиці про себе,хоч ми тільки познайомились,вона вже так не думає. Я ж в сою чергу,мовчки слухала її,інколи коротко відповідаючи. Ні,у мене ні в якому разі немає нічого проти неї,вона мила дівчина,просто якось дивно себе почуваю в її компанії. Можливо це з-за того,що відвикла від такого напору спілкування із посторонніми,але все одно краще тримати з нею дистанцію.