Нумізмат

НУМІЗМАТ

         Сумний та невеселий сидів за своїм письмовим столом керуючий супермаркетом Тимофій Тимофійович Фартовий. Перед ним стояв відкритий ноутбук з кольоровими рядами цифр на екрані, а поряд з ноутбуком, на підвісній консолі, висіли ще з десяток чорно-білих моніторів, які показували власнику кабінету, що відбувається у різних частинах торгівельного залу та на касах в режимі реального часу. Але керуючому сьогодні було не до звітів й слідкуванню за порядком у залі. Він дивився перед собою у порожнечу, міркуючи про себе, що ж робити далі. Сторонні думки, що зовсім не стосувались його основної роботи, як набридливі мухи, дратували свідомість успішного керівника своєю недоречною присутністю у розпал робочого дня.

         Тимофій, не зважаючи на своє застаріле ім’я та дивовижне прізвище, дійсно був фартовим, бо у свої тридцять п’ять років, твердо стояв на ногах, мав дружину, двоє діточок, окрему квартиру та солідну посаду, з платнею, гідною навіть міністра з уряду. Він був професіоналом у своїй справі, тому гроші заробляв чесно, настільки чесно, наскільки це можливо у наш час в сучасній торгівлі.

        Здавалось, гріх сумувати, коли у тебе все добре, є робота, здоров’я і гроші, але що він має завтра казати дружині на своє виправдання? Куди дів чергову зарплатню? Мабуть нічого! За стільки років сумісного життя вона вже  зневірилась його обіцянкам та клятвам виправитись. Як кажуть, «горбатого могила виправить».

         А сумний він був не від того, що сьогодні була п’ятниця. Не те що Тимофій Тимофійович не любив п’ятницю, зовсім ні, навіть навпаки, просто, після п’ятниці, як заведено, у порядних людей, чомусь завжди наставала субота.

         Вже багато років, щосуботи, Фартовий, регулярно відвідував так звану «біржу», місце, де збиралися нумізмати. Навіть у день свого весілля Тимофій не обділив її своєю увагою. Заскочив, буквально на п’ять хвилин, по дорозі за нареченою, для того щоб хутко обміняти два старих карбованці на один, потрібного йому року і був щасливий тим, що примудрився зробити дві важливі справи одночасно.

         Таке стихійне збіговисько дивних людей під назвою «біржа», насправді є, майже у кожному обласному центрі, десь у тихому місці центрального парку, або у якомусь сквері, біля старого будинку культури. Туди, шанувальники металевих кружалець, раз на тиждень, злітаються наче бджоли на мед, розкладають свій безцінний скарб на лавках, стільчиках, бордюрах і просто на землі, хто для обміну, а хто й для продажу. Те, що для пересічної людини здається звичайним мотлохом, вони вважають неабияким скарбом.

         Якщо, за старі гроші, які давно вийшли з вжитку, ви нічого не зможете купити в магазині, то це зовсім не означає, що вони нічого взагалі не варті. Навпаки, чим старіша монета й чим менше її екземплярів існує на Землі, тим дорожче вона коштує. Але не всі про то знають. Це сфера життя та діяльності колекціонерів грошових знаків минулих епох. Їх на диво багато, але тільки одиниці мають у своїх зібраннях, дійсно, екземпляри варті уваги спеціаліста. Такі монети дуже рідко потрапляють на «біржу» з доброї волі, а коли потрапляють, то їх власник, як правило, навіть не підозрює про їх цінність. Ось для цього й існують «біржі», збути непотріб початківцям, а при нагоді отримати «раритет», майже задарма.

         Нумізмати, за сторіччя свого існування, створили окрему групу затятих колекціонерів, що всередині теж діляться на касти, залежно від авторитету збирача грошових знаків та рівня цінності монет якими він володіє. До самої елітної групи мав честь належати і Тимофій Тимофійович Фартовий. А початок своєї колекції він заклав випадково, ще у дитинстві, коли грався з однолітками біля дому на сусідському подвір’ї.

         Сусід, Ігор Городецький, на прізвисько «Гега», хуліган та дебошир, що не надто балував середню школу своєю присутністю, одного весняного ранку якось зібрався на рибалку, замість того щоб протирати свої штани за партою, гризучи твердий граніт науки. Саме тоді, з якогось дива, він вирішив подарувати маленькому Тимофію сріблясте кружальце, яке бог знає звідки до нього потрапило. Фартовий, цілий день носився з тим кружальцем усюди, як дід з писаною торбою і навіть не випустив його з долоні лягаючи спати. Воно так сподобалось хлопчику, що він захотів за всяку ціну, ще розжитись, таким дивом. Цим кружальцем виявились царські десять копійок, які й поклали початок дорогому захопленню Фартового, бо Тимофій не збирав там усілякі мідяки та бронзу, що могла дозволити собі навіть босота, а збирав виключно рідкісні екземпляри золотих та срібних монет, що коштували чимало, але валялись у людей без діла. На його книжковій полиці, замість дитячих казок, почали пачками з’являтись довідники нумізмата й каталоги рідкісних монет.

         Щось він отримував просто так, щось купував за символічну плату, щось йому дарували родичі та знайомі, вражені серйозним ставленням хлопчика до справи, але його колекція з роками невпинно збільшувалась, а разом з нею збільшувались його пізнання з історії, економіки, географії та хімії, бо без них важко було визначити справжню вартість монет. Ось так, поступово, крок за кроком, він просунувся по ієрархії нумізмата на найвищий щабель у масштабах країни, бо таких як він, в області, було не більше двох-трьох чоловік. Вони теж зустрічались по суботам, але окремо від інших, у приміщенні антикварного магазину поряд з «біржою», влаштовуючи закриті аукціони, заздалегідь домовляючись про зустріч та предмет торгу.