Глава 27 —  Бахрадж

«Ужалений змією, боятиметься й мотузки».

— Башир Хакім, Візир Бахраджа

У Бахраджі вечоріло.

Зима поволі накривала увесь континент, але не вічно спекотний південь. Тут не було снігу. Лише сухий вітер, що гуляв вулицями, і довгі, густі сутінки. Дні стали коротшими, сонце швидко ховалося за палацовими стінами, а прохолодні ночі лягали щільною темрявою.

У залі ради десятки свічок горіли на бронзових підсвічниках, їхнє полум’я тремтіло від протягів. Тіні повзали по стінах, розтягувалися по обличчях чоловіків за довгим столом. Їх було п’ятеро. Усі погляди прикуті до Заяда.

Хлопець сидів на чолі в чорному каптані. Спина рівна, плечі розправлені, мов у статуї. На голові білий тюрбан, з якого ледь пробивались кучері. Пальці сплетені перед собою. На губах — тонка, майже непомітна усмішка.

Він повільно підняв долоню. Елегантно, витончено, настільки міг. 

— Шановні паші, я оголошую засідання ради відкритим, — його голос урочисто рознісся кімнатою.

— Вітаю вас із призначенням, візире, — схилив голову баш-дефтердар. — Гадаю, ви будете гідною заміною батьку.

— Дякую, зроблю все, що в моїх силах. Буду сподіватися на ваші поради, — кивнув Заяд. —  З чого почнемо?

Сераскир суворо нахмурився.

— Але ж шаха ще немає.

— Не хвилюйтеся, — Заяд спокійно перевів погляд на командувача. — Наш правитель дуже зайнятий. Я отримав від нього всі необхідні інструкції. Після зібрання особисто його про все проінформую.

У дальньому кінці столу Сірам голосно хмикнув.

— Зайнятий? То він бляха покликав мене у цю басту, на цей нудний збіл, а сам не з’явився? Де він залаз? Піду вломлю йому по писку!

На юнака відразу ж повернулися всі.

Він сидів у лахміттях, розвалившись, закинувши ноги на лаву, ніби був у шинку. На столі перед ним валялися обгризені фінікові кісточки.

— Пробачте, а ви хто? — Баш-дефтердар скривився.

— Одна… Специфічна особа. Не звертайте уваги, — Заяд ледь усміхнувся.

— Не нелвуй мене, блазню, — Сірам різко подався вперед. — Я тут тільки тому, сцо Каїд покликав мене. Давай свидсе лухай своїм блудним язиком, яким ти вилизуєс дупу саха. Говоли, сцо тлеба, та я піду звідси. У мене повно лоботи!

— Куди? — холодно кинув Заяд. — У свою нору? Ти б ще далі відсів, щоб ми тебе взагалі не чули.

Сірам примружився.

— Яксцо не плипинеш тлиндіти, то я сходжу в твою нолу. Ото буде потіха для пасів. Одлазу показес нам весь свій внутлісній світ.

Каді підняв руку.

— Дозвольте, візире.

Заяд кивнув.

— Ми провели ретельне розслідування зникнення трьох шановних саїдів, — старий суддя почав перебирати папери. Пергамент шелестів у його сухих пальцях. — Але не знайшли жодних слідів. Востаннє їх бачили перед якоюсь таємною зустріччю, де перебували усі троє. Вони були без охорони й свити.

У залі затихло.

— Країна в траурі через їхнє зникнення, — важко видихнув Заяд. — Зробіть усе можливе, щоб знайти їх. Або хоча б їхні тіла. Не виключаю, що вони стали жертвами розбійників.

— Як накажете.

Сераскир різко підвівся, дерев’яний стілець скрипнув.

— Перепрошую, але у нас є важливіші справи. Наближається війна. Потрібно обговорити розташування війська, постачання і…

— Так, так, — Сірам голосно постукав пальцями по столу. — Обговолюйте. Я вам не завазатиму.

Він ліниво потягнувся.

— Все, пло сцо мене плосили, взе готово. Пелші міски Сіламіну відплавлені до палацу. Пізнісе я сам навцу солдатів колистуватися ним. Бо ті тупоголові собі ноги повідливають.

Сераскир здивовано підняв брови.

— То це правда? Та дивовижна речовина справді існує?

— Лецовина? — Сірам фиркнув. — І де Каїд вас наблав? Ніяка то не лецовина. Я плосто взяв…

— Шах просив тримати це в секреті, Сіраме, — холодно перебив Заяд.

Сірам скривився.

— А я з бляха хотів йому залаз все викласти й лозписати. Блазень, не біси мене! Став візилом, то думаєс лозуму додалося? Не сміси. Як зе Каїд тебе балує. Ти, певно, фаволитка в його галемі, плицмокуєс голоснісе за інсих?

Вени виступили на скронях Заяда. Він стис щелепу від злості, але промовчав.

— Командире, — спокійно мовив він, та очі палали. — Чи готове військо?

— Так. Солдати чекають наказу шаха.

— Добре. Яку стратегію ви пропонуєте?

Сераскир розгорнув мапу на столі, шурхотячи пергаментом.

— Імперців значно більше. Тож я б не радив ділити армію.

Командир навис над мапою й, вдивляючись у неї, на мить притих.