Глава 24 — Дім біля мовчазного озера

«Уночі рослини ростуть. Удень вони б’ються за виживання».

— з трактату «Рослини в пустелях Бахраджа»

Неподалік від столиці, на березі невеликого озера, стояв самотній дерев’яний будиночок на дві кімнати. Скромний за розміром, але оздоблений зі смаком — ніби для знаті. Навколо — тиша, ані душі. Зорі лежали у воді, мов у полірованому дзеркалі. Вітер ворушив високу траву й старий очерет. Усередині горіло кілька свічок. Їхнє м’яке, але тьмяне світло тонкими смужками просочувалося з вузьких вікон.

За великим дубовим столом сиділи четверо. Жодних бенкетів. Лише блюдця з фініками, кілька коржів і зелений чай у глиняних кухлях, із яких пара тонкими струмками тяглася до облич. Бенігна сиділа на чолі столу, руки суворо складені перед собою, погляд зосереджений — без звичної м’якої усмішки. Праворуч від неї розташувалися троє мужів. Тіні бігали по них, ховаючи в напівтемряві, наче навмисне приховуючи їхні обличчя й наміри.

— Дякую, що прийняли моє запрошення, — Бенігна зробила паузу й відпила з кухля. — Пригощайтеся. Розумію, непросто з’явитися сюди без свити й охорони. Та тут вам нічого не загрожує. Ця невелика ділянка належить Ордену. Входити сюди зі зброєю за давнім обітом заборонено — навіть моїй охороні.

Саїд Хассан сидів посередині. Він нахилився вперед і підсунув до столу своє велике черево. Його пишні щоки й лиса голова вийшли на світло. Облизавши сухі губи, він усміхнувся.

— Ви дуже добрі, Сестро. Думаю, скажу за всіх, якщо подякую вам за запрошення. Це було трохи несподівано, та хто ми такі, щоб образити Велику Сестру відмовою?

Саїд Фарід, високий худорлявий чоловік, сидів найближче до Бенігни. Він повернув до неї зморшкувате обличчя й провів пальцями по густій бороді.

— Ми прийшли, як ви й просили. Прошу до суті. Ви обіцяли сказати щось важливе.

Бенігна неквапом пила чай, чекаючи, що й саїд Баґір заговорить. Той сидів скраю, мовчки втупившись у стіл, трохи схиливши голову. Довге хвилясте волосся, чорне, як ніч, закривало половину обличчя.

— Що ж, — Бенігна поставила кухоль. — Тоді одразу до справи. Ордену відомо, що ви хочете повалити шаха Каїда Фарахада й підмовляєте інших саїдів стати на ваш бік.

Ніхто не сіпнувся. Хассан мовчки відпив чаю. 

— Невже ви покликали нас у таку далечінь, аби обговорювати базарні чутки? Яка прикрість, — Фарід важко зітхнув.

— Чутки? — Бенігна підняла брову й ледь усміхнулася. — Я прибула в Бахрадж не лише, щоб привітати нового шаха, а й перевірити ці, як ви сказали, «чутки». У мене є підстави вважати, що ви перейшли від слів до діла й активно набираєте прихильників. Я знаю, що ви замовили в алхіміків Левону сильнодіючий яд. Чи ви це заперечуватимете?

Саїд Хассан почухав лису голову, витер ніс і розвів руками.

— Пробачте, Сестро, але ми й справді не розуміємо, про що мова. Звинувачення серйозні. Ми втрьох — найвпливовіші люди Бахраджа. Після шаха, звісно. Невже ми допустимо розбрат у такий час? Ми хочемо зберегти єдність і підтримати Каїда в його починаннях. Ми були на весіллі й бачили, як помер Фахраддін. Жах — так зустріти смерть власного батька. Хлопець вижив, встигнувши виблювати отруту. Пощастило. Сподіваюся, вбивцю скоро покарають.

— Якщо ви покликали нас, щоб звинувачувати, мені шкода змарнованого часу, — гаркнув Фарід, махнувши сухими пальцями.

Бенігна не поспішала. Вона дозволила тиші розширитися. По черзі пробіглася по напівосвітлених обличчях, ловлячи найменші рухи.

— Невже час із однією з Великих Сестер ви вважаєте змарнованим? Не варто ображати нас, саїде Фарід. Шах Бахраджа, ким би він не був, перебуває під захистом Ордену. Але…

— Мені це відомо! — гучно перебив Фарід. — Саме Орден посадив їхню династію на трон. Без ваших гарантій Фахраддин і дня б не всидів!

Бенігна схилила голову й усміхнулася ширше.

— Отже, ви не заперечуєте?

— Заперечую! — вибухнув Фарід, труснувши бородою. — Так, я незадоволений шахом. Покажіть мені того, хто скаже інакше! 

Саїд знизав плечима й розвів руками, а голос прозвучав з новою силою:

— Він хтивий бовдур! Думаю, навіть вам це відомо. То й що, Сестро? Це не означає, що хочу його повалити. Дурниці! — він наставив довгий палець на Бенігну. — Чи ви вирішили заздалегідь знайти винних на випадок, якщо Каїд не прокинеться після чергової пиятики?

— Винних? Шкода. Я сподівалася на відвертість. Як уже сказала, шах під захистом Ордена. Але Каїд не бажає нашої підтримки — точніше, не бажає за неї платити… Я хотіла обговорити з вами, як вплинути на ситуацію. Вочевидь, помилилася…

Скрипнув стілець. Саїд Баґір відкинув волосся за вухо й повернувся до Бенігни.

— Яка честь, Велика Сестро, зустрітися з вами особисто. Я довго роздумував, нащо ви нас покликали. Передати послання? Для цього є листи. Попередити? Є гінці. А ви прийшли самі, не взяли навіть слуг, щоб подати їжу й чай…

— Радійте честі, якою вас удостоєно, — холодно поглянула на нього Бенігна.

Баґір сперся ліктями об стіл і взявся за підборіддя:

— Гадаю, ви говорили з шахом, запропонували йому підтримку, а взамін попросили плату. Таку саму, як із Фахраддіна. Але Каїд… хлопчисько… відмовив вам, попри тиск і погрози. Розпусник і п’яниця відшив Орден Богині.