Глава 21 — Важливий гість 

«Трон — це камінь, за який тримаються, коли тонуть».

Велика Сестра Бенігна

Заяд весело, майже підстрибуючи, йшов коридорами палацу. Мокасини тихо шаруділи по кам’яних плитах, а широкі штани розвівалися в такт крокам. Він рухався легко й безтурботно, ніби палац був не центром влади, а звичним двором, де йому все дозволено.

На кожному кроці миготіли слуги — один, другий, третій. Хтось ніс таці, хтось — оберемок тканин, хтось — глечик із водою, притиснутий до грудей. Усі поспішали, не піднімаючи очей, обличчя напружені, стурбовані. Побачивши саїда Хакіма, вони інстинктивно розступалися, ніби перед хижаком.

Заяд сповільнив ходу, насупився, озираючись довкола.

— Що за метушня?.. — пробурмотів він, трохи повернувши голову.

Хлопець зупинив одну зі служниць. М’яко, але без можливості відмовитися, перехопив її за лікоть. Дівчина різко завмерла, притислася спиною до холодної стіни й витріщилася на нього круглими, переляканими очима.

Заяд нахилився ближче, з цікавістю розглядаючи її обличчя, ледь помітно прикусивши нижню губу.

— Красуне, не підкажеш, де знайти шаха? — його голос прозвучав тихо, м’яко, але з нахабством і натиском.

— У г-гостьовій залі, саїде, — ледь чутно пролопотіла вона.

— Чудово! Дякую, — підморгнув Заяд, відпускаючи її.

Дівчина одразу шмигнула геть, майже бігом, розчинившись за поворотом.

Він розчахнув двері без стуку й, не сповільнюючи кроку, зайшов усередину. В ніс одразу вдарив різкий запах свіжого дерева й квітів, змішаний із потом та воском. Саїд на мить затримався на порозі, окинувши зал поглядом.

— Що за… — пробубнів хлопець, примружившись.

Усередині панував безлад, схожий на мурашник, у який встромили палицю. Слуги металися з боку в бік. Кожен був чимось зайнятий. Витирали столи, тягали меблі, поправляли килими. Дерево скрипіло під вагою рук, тканина шелестіла, посуд тихо дзенькав. Ніхто не стояв без діла, всі наводили порядок, але водночас здавалося, що коїться повна плутанина.

У самому центрі цього хаосу був Каїд.

Насупившись, він сам пересував крісло, ніби слуг поряд не існувало. Посуне — й відступить на крок, примружиться, невдоволено цокне язиком і знову береться за спинку. Вільною рукою різко роздавав накази, жестикулюючи праворуч і ліворуч.

Кілька хвилин Заяд задумливо спостерігав за тим, що відбувається, ніби за виставою.

— Ого, зранку й уже весь у клопотах! — нарешті підійшов він до шаха.

Заяд розвів руками й одразу вперся ними в боки.

— Бачу, корона тобі на користь!

Каїд навіть не повернув голови. Стояв упівоберта до друга, впершись пальцями в підборіддя, і метав поглядом по розставлених меблях, ніби намагався впіймати правильну картину, що вислизала.

— Доброго ранку, — розсіяно озвався він. — У тебе щось термінове? Я по вуха в справах.

Заяд фиркнув без тіні збентеження. Він плюхнувся в крісло, до якого шах щойно приглядався. Воно жалібно скрипнуло під його вагою.

— А я, між іншим, здійснив велику справу, — хлопець розвалився, закинув руку на спинку й усміхнувся, спостерігаючи за реакцією друга. — Почав формувати твій гарем! Уже відібрав перших красунь: темноволосі, світловолосі, пишні, тендітні. На будь-який настрій, ваша величносте.

— Дякую, — коротко кинув Каїд, навіть не глянувши в його бік.

Він махнув слузі рукою, наказуючи посунути стіл усього на пів кроку. Той поспішно підкорився.

— Щось я не відчуваю захвату, — Заяд примружився. — Ти ж сам просив!

— Я радий. Справді. Але зараз не до цього.

Заяд шумно видихнув, підвівся з крісла й підійшов ближче. Уже без звичної бравади, усмішки. Він повільно оглянув зал слідом за поглядом шаха.

Каїд знову смикнув стіл, перевіряючи відстань до колони.

— Та що тут взагалі відбувається? — Заяд широко розвів руки. — Досить уже смикати той стіл десятий раз! До нас що, сама Богиня їде?

Каїд нарешті подивився на нього. Повіки важкі, втомлені.

— Майже. Її донька.

Слова друга погасили усмішку Заяда, ніби вітер свічку.

— Велика Сестра?.. — хлопець ковтнув. — Навіщо?

— Орден надіслав листа. Сьогодні ввечері вона буде тут, — Каїд знову взявся за крісло, посунув його на дюйм і зупинився. — Усе має бути ідеально.

— Це… погано?

Каїд на мить замислився, провів долонею по обличчю.

— Хтозна. Усе залежатиме від нашої зустрічі. Батько розповідав мені про Сестер, але сам жодної не бачив.

Заяд насупився й замислився.

— Можливо, це наш шанс? Ти сам казав, що нам потрібні союзники.

— Я шах. Вони й так мають бути на моєму боці. Але… — він на мить запнувся й видихнув. — Зізнаюся, я вперше так нервую.