Глава 17 — Буря в пустелі

«Сміливість народжується зі страху»

Народна мудрість Бахраджа

Башир Хакім стояв у своїх покоях у довгій нічній сорочці. Тканина спадала з плечей, підкреслюючи його втомлену, зсутулену постать. Сонні старечі очі тремтіли від почутого.

Місячне світло пробивалося крізь важкі завіси, дробилося об різьблені візерунки й лягало на підлогу примарними смугами. Посеред столу мерехтіла самотня свічка, її полум’я здригалося від кожного різкого вдиху візира, ледве освітлюючи грубе, посічене часом обличчя.

— Про що ти думав?! — Башир різко обернувся. Голос зірвався, долоня з глухим стуком ударила по столу. — Я відправив тебе на весілля як представника нашої родини, а ти… ти вліз у бійку?!

Заяд стояв навпроти, схрестивши руки на грудях. Кучеряве волосся спадало на плечі, кидаючи тіні на обличчя, і в напівтемряві його очі здавалися звіриними, настороженими, готовими до кидка.

— Уже шкодую, що взагалі тобі розповів, — фиркнув він, зсунувши брови. — А що я, по-твоєму, мав зробити? Їхній принц сам напав на Каїда. Я лише допоміг своєму майбутньому шахові!

Башир утомлено провів рукою по сивій голові й, ніби втративши останні сили, опустився в різьблене крісло. Дерево тихо заскрипіло. Його плечі осіли, наче на них разом навалився весь цей день. На чолі виступив піт.

— Як же невчасно я зліг із хворобою… — пробурмотів він, дивлячись у стіл.

Полум’я свічки здригнулося, витягнулося. Башир втупився в нього, ніби намагався знайти відповідь у танці вогню. Коли він заговорив знову, голос був сипкий, надломлений.

— Не можу повірити, що Фахраддіна отруїли. Як це взагалі могло статися? Я особисто все підготував. За нашим розпорядженням слуги куштували кожну піщинку й кожну краплю, яку подавали гостям.

Заяд ступив ближче. Тінь від його постаті накрила стіл.

— Вони все продумали, — сказав він тихо, майже із задоволенням. — Отруту підсипали саме в шубат. Ні запаху, ні смаку. Щоб ні шах, ні емір нічого не запідозрили.

Башир різко махнув рукою, ніби відганяючи думку.

— Нісенітниця! Його перевіряють до обряду!

Заяд холодно всміхнувся, кутик рота сіпнувся.

— Тоді все сходиться, батьку, — він нахилився трохи вперед. — Селіна отруїла шаха за наказом Арвена. Так він хотів посадити доньку на наш трон і правити від її імені.

Башир повільно похитав головою.

— Не дурій… — підняв він погляд. — Арвен не наївне дитя. Їм це невигідно. Ми занадто багато зробили, щоб вибудувати цей союз. Імператор буквально зі шкіри пнувся, щоб з нами здружитися і знайти точки дотику.

Він зробив паузу й заговорив швидше, ніби боявся не встигнути.

— У них і без того вистачає проблем. Засуха знищила їхній урожай, голод на порозі. Посланник імперії ледь не погрожував, аби ми погодилися поставити зерно в Альверон. Тепер про це не може бути й мови…

Заяд хмикнув, випрямився.

— Є версії кращі?

Башир дивився в одну точку. Повисла важка, густа тиша. Нарешті він торкнувся бороди й повільно мовив:

— Наш конфлікт з імперією найвигідніший Левону… — він насупився. — Та тільки на весіллі не було жодного їхнього представника. І коли вони встигли підмішати… Можливо, це їхня особлива отрута, що діє повільно… але ж не могло так збігтися, щоб вона подіяла саме після випитого шубату.

Заяд різко підвів голову.

— Ти можеш міркувати скільки завгодно, — голос сповнився люті. — Факту не сховаєш. Селіна наливала шубат. Від її руки помер шах!

Башир підвівся. Погляд став жорстким.

— Де зараз емір?

— Я відвів його спати, — відвернувся Заяд. — Каїд усю дорогу біснувався. Хотів прив’язати Селіну за ноги до карети і протягти пустелею. Ледве відмовив.

Башир схвально, але тривожно кивнув.

— З нею все гаразд?

— Її і служницю стережуть у покоях. У тих, що ти для неї підготував.

— Добре… Наш майбутній шах ще надто молодий і різкий, — Башир підняв руку до неба. — Хай допоможе нам усім Богиня.

Заяд пройшовся кімнатою, міряючи кроками простір, і всміхнувся:

— Каїд запальний, але не дурний. Він розуміє, що сталося. Навіть ти не можеш заперечити, що Богиня врятувала його.

Башир підняв брови.

— З чого це раптом?

Заяд зупинився просто перед батьком.

— Його дар, — голос став майже урочистим. — Ви з Фахраддіном постійно соромили Каїда за його, як ви думали, нікчемний дар. Та ніхто не здогадувався, що в нього стійкість до отрути.

— Цього не можна знати напевно, — відмахнувся Башир, насупивши брови. — Він міг просто виблювати отруту. Або отрута була погано змішана. Ми навіть не знаємо, що то було. Ти, як завжди, поспішаєш із висновками.

Заяд розсміявся, ступивши ближче.