Глава 15 — Кава й молоко

«Радість триває мить, а горе — віки»

— Народна мудрість Бахраджа

День весілля настав.

Із самого світанку Останній Притулок гудів, мов стривожений вулик. Двори вичистили, колони обмотали тканинами, з балконів звисали квіти й стрічки. Велика зала тонула в розкоші. Всюди килими, шовки, свічки, золото й срібло.

Гості скупчилися, як біля храму. Перемовлялися, обговорювали, заздрили й захоплювалися. Дві Великі Сестри стояли трохи осторонь, ніби кричали самим виглядом: ми — інші.

Із першим ударом дзвону двері відчинилися з двох боків. Наречений і наречена рушили назустріч одне одному. Зчепившись поглядами, обидва ледь пришвидшили крок.

Каїд ішов розслаблено, наче не до вівтаря, а на прогулянку. Лазурова мантія м’яко переливалася за спиною, мов струмок. Чорне хвилясте волосся спадало на смагляве усміхнене обличчя. Зелені очі хижо впивалися в принцесу — без жодної сором’язливості.

Селіна, здавалося, не йшла, а пливла. Смарагдова сукня в підлогу, важка пишна спідниця, довгі рукави й високий комір ховали тіло до останнього дюйма, та щільна тканина все одно підкреслювала тонкий силует. Каштанове волосся зібране у складну зачіску, золоті шпильки мерехтіли в ньому, як маленькі зірки. Селіна виглядала так, як уявляють наречену в легендах і казках.

Вони зустрілися в центрі, на підвищенні, де їх уже чекала жриця з товстою книгою в руках.

Церемонія почалася. Наречені стояли обличчям до обличчя — на відстані витягнутої руки.

Жриця повільно читала, тягнула слова, дуже обережно перегортала сторінки, ніби ті були з крихкого золота. Здавалося, вона влаштувала тортури гостям, вирішивши вголос переповісти всю історію світу — від сотворення й до цього дня. Голос монотонно плив над головами. Лорди в перших рядах чемно ховали позіхання, тихо перешіптувалися, переступали з ноги на ногу. Кілька разів хтось подавився кашлем, і навіть ці звуки цікавили гостей більше, ніж довгий монолог жриці.

Нарешті вона клацнула книгою, підняла голову й обірвала муку:

— Хай буде на вас благословення Богині, як на обраних, вінчаних у цей святий день. Емір Каїд Фарахад, чи візьмеш ти Селіну за дружину, щоб любити, шанувати й захищати її віднині й до кінця своїх днів?

Каїд розплився в широкій усмішці. Голос прозвучав упевнено, радісно:

— Так.

Жриця повернулася до нареченої:

— Еміра Селіна Аурлен, чи візьмеш ти Каїда за чоловіка, щоб любити, шанувати й підтримувати його віднині й до кінця своїх днів?

Селіна спіймала його погляд. У грудях стукнуло, горло пересохло, та голос слухняно вийшов рівним:

— Так.

Жриця подала знак. Одна з помічниць вклала їй у долоні два тонкі золоті ланцюжки.

— Ці кайдани символізують єднання ваших доль, — промовила вона, вдягаючи прикраси на зап’ястя дружини й чоловіка та з’єднуючи їх між собою. — Нехай нагадують про ваш зв’язок — тонкий, цінний і крихкий, як саме життя.

Гості схилили голови. Жриця звела руки:

— Хай будуть ваші дні сповнені щастям і радістю. Хай осяється ваш шлях світлом Богині, ведучи крізь усі випробування життя. Віднині ви — чоловік і дружина. Хай буде ваш союз вічним.

Гості вибухнули оплесками: хто — щиро вітаючи, хто — радіючи, що церемонія нарешті завершилася. Подружжя, зв’язане золотим ланцюжком, нахилилося одне до одного й обмінялося першим поцілунком.

Еліан, що стояв поруч із братом і сестрою, дивився на це з ледь натягнутою усмішкою. В очах застигли неймовірний смуток і порожнеча.

Під оплески новоспечене подружжя вивели на задній двір. Широкий простір купався в оздобах і розкоші. Столи ломилися від достатку їжі й напоїв. Розкішні страви зі смаженого м’яса, свіжих фруктів, духмяних пирогів і сиру змішувалися запахами, запрошуючи гостей.

Подружжя сіло на витончені стільці, увішані дивовижними квітами. Гості пішли за їхнім прикладом і зайняли місця.

Вони їли й пили, вигукуючи привітання. Виховані лорди імперії спершу кривилися від дивних звичок і манер півдня: усе здавалося їм провінційним, надто веселим, надто простим. Та пропустивши кілька кубків, вони швидко забули про високий етикет.

Заграли лютні, вдарили барабани. Сміх, дзенькіт келихів і сплески голосів злилися в густий південний гул.

Одні артисти змінювали інших: блазні, жонглери, ковтачі вогню, від смолоскипів яких повітря пахло гарячою смолою.

Та найбільше гостей зачаровував танець південних дівчат.

Вони рухалися плавно й хижо, точно в удари барабанів — стегна, живіт, м’які вигини смаглявого тіла. Напівпрозорі тканини струменіли з їхніх рук і талій. Золоті ланцюжки й браслети дзвеніли голосніше за музику, створюючи власний ритм.

Імперські лорди збентежено покашлювали, старанно роблячи вигляд, що дивляться кудись убік, та очі все одно поверталися до танцівниць.

Свято трохи вщухло, ніби даючи гостям перепочинок. До подружжя один за одним підходили лорди й леді. Кожен вважав своїм обов’язком вручити подарунок, виголосити тост, вислужитися в надії, що їхні сірі обличчя бодай трохи запам’ятаються.