Глава 13 — Фенікс покидає гніздо

«З вогнем у серці» 

— Девіз імперії Альверон

Ранок наступного дня. Двір гув, мов вулик. Кожен, хто стояв без діла, вже здавався підозрілим. Повітря дзвеніло від криків, скрипів і поспішних кроків.

Біля воріт палацу, осторонь цієї метушні, стояли двоє братів і Ліара.

Кайлан, який не вмів і хвилини стояти спокійно, ходив туди-сюди, цокаючи підборами по каменю й буркочучи собі під ніс. Біла сорочка, акуратно заправлена зранку, вже вибилася з-під пояса й вільно теліпалася в такт його різким рухам.

— І навіщо нам стільки карет? — насупив брови Кайлан. — Ми що, збираємося перевезти цілий палац?

— Ні, лише невеличку його частину, — розсміявся Еліан. — Повір, це ще не все, що нам знадобиться.

— Куди нам стільки прислуги? — Кайлан провів поглядом нескінченний натовп зайнятих людей.

Еліан невимушено поклав руку братові на плече.

— Це ж уперше, коли ти вирушаєш у подорож із батьком? — він хвацько підняв голову. — А я вже звик!

Еліан оглядав околиці. Примружувався на сонці, притримуючи волосся, яке норовило залізти в очі.

Ліара стояла між братами, притиснувши руки до грудей. Світло-зелена сукня легко розвіювалася на вітрі в такт її довгому каштановому волоссю. Нервово стискаючи пальці, вона опустила погляд і водила очима по підлозі.

— Ми всі разом будемо в одній кареті? — тихо, з тремтінням у голосі, сказала вона. — Я ніколи ще не покидала палацу.

Принц поклав руку сестрі на голову.

— Не хвилюйся, тебе, напевно, посадять до батька й матінки. А от нас із Кайланом вони явно не витримають, — продовжуючи веселитися, Еліан підморгнув братові.

— А що зі мною не так?! — схрестив руки на грудях Кайлан. — Це не я нетерплячий — це інші надто повільні! Де всі тиняються? Швидше б уже виїхати!

Арвен, як завжди, лякав самим виглядом. Статний і гордий, він грізно крокував головним холом до виходу з палацу, розмовляючи з капітаном.

— Ми зараз відбуваємо, ви залишитеся тут стежити за порядком. За будь-які порушення не скупіться на покарання — я не терпітиму недбалості за моєї відсутності! — суворо промовив Арвен. — З усіх питань звертайтеся до хранителя знань Лісандра. Ти мене зрозумів?

— Як накажете, Ваша Величносте, — схилив голову капітан Фел.

Вийшовши з палацу, імператор окинув поглядом дітей і безліч карет у дворі. Раптом він голосно, невдоволено запитав:

— Де Лаєтта і Селіна? Нам уже час вирушати!

— Ми тут, батьку! — наче з-за його плеча вигукнула принцеса.

Арвен обернувся. Лаєтта, Селіна й Дрін прискорили крок і швидко прямували до виходу. Арвен завмер, невдоволено скривився й провів їх поглядом.

Лаєтта легко всміхнулася й м’яко торкнулася його руки.

— Перепрошую, імператоре, ми просто…

— Мене не хвилює, що ви «просто», — перебив дружину Арвен. — У карети! У дорозі тріщіть, хоч язики зламайте.

Лаєтта, все так само легко всміхаючись, покірно кивнула.

Родина розсілася по місцях. Сонце грало на золоті гербів, коні били копитами, пил здіймався клубами. Карети рушили. Палац ніби видихнув після метушні.

Довга колона, мов лезо, розрізала столицю, приковуючи погляди підданих.

В одній кареті їхали Арвен і Лаєтта. Усередині було тихо, як у домовині. Лише колеса скрипіли та копита рівно били по землі — ніби відбивали крок страти.

— Імператоре, дозвольте… Ви справді думаєте, що потрібно було брати стільки людей? — обережно почала Лаєтта, дивлячись на чоловіка.

— Тебе щось бентежить? — відповів Арвен, не відводячи погляду від вікна.

— Ні, пробачте, ваша величносте…

— Ми не можемо дозволити собі виглядати слабкими. Особливо зараз, — Арвен підняв долоню до скроні й поглянув на дружину. — І це ще не все. По дорозі ми заберемо частину знаті. Твоя рідня теж до нас приєднається.

Імператор розвернув корпус і сів просто навпроти дружини.

— Чому ви затрималися? — голос звучав м’яко, але очі були холодні.

— Перепрошую, я говорила із Селіною…

— Про що?

— Хотіла впевнитися, що вона готова… до того, що буде після весілля. Я їй усе пояснила.

— А кращого моменту ти знайти не змогла? Гаразд, неважливо.

Лаєтта ледве стримувала усмішку, та очі світилися щастям. Арвен вдивився в неї й насупив брови.

— Чому ти така радісна?

— Моя падчерка виходить заміж. Ми їдемо на весілля, — Лаєтта розплилася в усмішці, ніжно розвівши руками. — Я просто передчуваю свято. Музика, танці, пісні, вино.

— Якби знав, що ти так передчуватимеш бенкет, влаштовував би їх частіше, — весело криво всміхнувся Арвен. — Чи ти просто хочеш випити?

У другій кареті сиділи сестри й Дрін. Ліара нервово дивилася у вікно, стежачи, як змінюються краєвиди. Вулиця кипіла й кричала, колеса та копита гуркотіли. Карету трусило, і кожен удар Ліара відчувала десь під ребрами. Усе навколо здавалося надто гучним, надто живим.