Глава 12 — У тихому вирі

«Смирися й підкорися. Богиня наставить тебе на праведний шлях.»

— Святе Писання. Заповідь Смирення.

Дерев’яні двері скрипнули й відчинилися. Принц Еліан ступив до кімнати. Погляд — у підлогу, пальці нервово стискали край плаща. Він одразу відчув ніжний квітковий аромат — її запах.

Селіна сиділа біля столу в легкій сукні, захоплена читанням. Вечірні промені стікали по витончених плечах золотавим пилом. Каштанове волосся зібране, відкриваючи білосніжну шию.

— Привіт, Селіно, — мляво прохрипів Еліан. Горло пересохло.

Принцеса й не ворухнулася. Великим пальцем перегорнула сторінку. Шурхіт паперу рознісся кімнатою, підкреслюючи її мовчання.

Еліан стояв на порозі, не наважуючись зробити крок.

— Я прийшов подякувати тобі за подарунок, — пробелькотів він, вп’явшись поглядом у потилицю сестри. — Кулон мені дуже сподобався. Дя-дякую.

Тиша в кімнаті загусла. Серце принца забилося швидше.

Він ледве повернувся до виходу, поли плаща шоркнули об одвірок.

— Бачу, ти зайнята… Гаразд, не буду заважати, — кинув він, збираючись піти.

— Сідай, раз уже прийшов, — відрізала Селіна, не відриваючись від книжки.

Вона вже не читала. Пальці звично перегортали сторінки, а погляд ковзав повз рядки.

Еліан завмер на мить, зачинив двері й підійшов до дивана. Сів.

— Дрін, можеш нас ненадовго залишити? — кинула Селіна через плече.

— Перепрошую, принцесо. Імператор наказав не випускати вас із поля зору, — озвалася охоронниця, не рушивши з місця.

Вона стояла біля дверей, у гущі тіней. Невисока, вся в чорному. Рука в подряпаній рукавичці лежала на руків’ї меча — без напруги, але мертвою хваткою. Обличчя — ніжне, спина — як скеля. На мить вона ледь повернула корпус, дзенькнула сталлю — і знову застигла.

Еліан здивовано підвів голову до дверей, ніби не розумів, звідки долинув звук.

— Що?! Я її навіть не помітив! — вигукнув він. — Це жінка?

— Не дивуюся, — Селіна грюкнула книжкою. — Хіба ти бачиш когось, крім себе?

Вона відкинула книжку на стіл і втомлено подивилася на брата.

— Так, жінка. А як інакше? — підперла підборіддя рукою, спершися на стіл. — Батько приставив до мене багато охорони, і Дрін постійно зі мною. Я сама її обрала.

— Але чому жінку? — обурився принц. — У неї ж навіть немає дару! Як вона тебе захистить?

— Від кого? Від щурів і тарганів?! — Селіна підвищила голос. — Хочеш, щоб за мною всюди ходив здоровенний, смердючий вояка? Дрін зі мною завжди. Коли я миюся, переодягаюся або користуюся нічним горщиком!

Еліан розгублено розвів руками:

— Але ж у варті є євнухи, могла б розглянути когось із…

— Відсутність стручка не робить чоловіка жінкою. Мені й так нелегко, коли за мною постійно стежать, — голос Селіни затремтів. — З охоронцем-чоловіком я б уже з’їхала з глузду.

— Так, ти права. Я не подумав. Батько явно перегнув палицю, — Еліан опустив голову.

Селіна різко підвелася й нервово крокнула до брата:

— А ти надувся, бо тебе завчасно не попередили, що сестричка виходить заміж? Я принцеса, бовдуре! — змахнула долонями. — Звісно, мене видадуть заміж. Якщо не за Каїда — то за іншого.

Вона впала в крісло навпроти й закрила обличчя долонями.

— Після балу я не можу лишитися наодинці із собою, — глухо мовила вона. — Батько твердить: шлюб важливий, інші країни можуть завадити. Приставив купу варти. Нічого не можна. Живу, як у темниці.

Трохи вологі очі ковзнули до брата, кутик губ іронічно сіпнувся:

— Зате в нас тут найбільше постраждав ти. Мабуть, сіно мечем довбав аж до тремтіння в кістках. Бідолашний.

Тиша. Селіна витерла очі. Еліан утупився в підлогу.

— Ти прийшов лише подякувати за подарунок? — нарешті спитала Селіна, вдивляючись у брата.

— Ні… Так… Неважливо. Я так розумію, наодинці ми вже не поговоримо, — стис кулаки Еліан.

— Іноді твоє мовчання говорить більше, ніж слова, Еліане. Ти та-а-ак довго мене ігнорував. І раптом — таке завзяття? — голос зрадницьки здригнувся.

Еліан підвівся, підійшов ближче, зазирнув у карі очі:

— Я хотів прийти раніше, але… боявся. Пробач… Я не знав, що сказати. Я-я ніби жив у ілюзії, відганяючи думку, що нас можуть розлучити. Я знаю, ти завжди була проти… Але я сподівався завжди бути поруч із тобою. Хотів піти до батька, щоб він передумав, але…

— Тсс… — шикнула Селіна. — Навіть не кажи про це. Ми вже це обговорювали. Ми не можемо, — відрізала вона, суворо глянувши на брата.

Еліан важко зітхнув і повернувся на місце. Селіна провела його поглядом. Обоє мовчали. Боязно дивилися одне на одного, відчуваючи, як зупиняється час. Наче намагалися запам’ятати цю мить.