Глава 9 — Пісні південних вітрів

«Верблюд регоче, віз гуркоче, а караван іде, пісню веде. Ти іди іди саїде, по великій пустелі, вітер донесе додому, до твоєї оселі».

Уривок народної пісні Бахраджа

За безкрайніми дюнами, де пісок переливався, наче розплавлене золото, лежало південне королівство — Бахрадж. Тут нестерпно пекло сонце, пропалюючи і землю, і повітря.

Кріят, столиця Бахраджа, був рідкісним прихистком зелені й прохолоди, якою щедро ділилася річка Осеп.

У самому серці міста височів палац шаха — величний та розкішний, наче міраж, народжений спекою. За тонкими шовковими завісами ховалися сади, де дзюркотіла вода й квітли тисячі запашних рослин.

У покоях еміра Каїда Фарахада ранок починався, як завжди: у розкошах і лінощах. Він лежав на ліжку під прозорим балдахіном — оголений, виснажений і задоволений. По обидва боки спали дівчата, ледь прикриті шовком. Шум їхнього дихання змішувався з відлунням кроків, що наближалися й глухо відбивалися від кам’яних плит.

Двері розчахнулися. Скрип дерева й дзенькіт металу пронизали тишу.

На порозі стояв Фахраддін Фарахад, шах — правитель Бахраджа.

Кімната наче вмить прохолола. Важкий, липкий запах алкоголю й поту вдарив шаху в ніс. Тінь батька лягла на сина.

— Що це за сморід?! — гаркнув Фахраддін. — Скільки разів я маю повторювати, щоб ти не ганьбив мене?!

Дівчата здригнулися. У паніці схопилися, заплутавшись у простирадлах. Поспіхом підбираючи сукні й кланяючись, вони миттю вислизнули за двері.

Каїд ліниво кліпнув. Рука мимохіть потягнулася до вина. Незважаючи на батька, він підняв кубок — порожній. Емір скривився.

— Встань, коли я з тобою говорю! — рикнув шах Фахраддін.

Емір позіхнув і потягнувся — на смаглявій шкірі заграли м’язи. Він не кваплячись підвівся з ліжка.

— Ну що-о-о… — протягнув Каїд із хрипотою, прикриваючи зелені очі долонею від яскравого світла. — Чого ти з самого ранку верещиш?

Фахраддін стояв посеред кімнати. Суворий, мов витесаний із каменю. Сиве волосся вибилося з-під тюрбана, густа сіра борода тремтіла від злості. Очі ховалися в тіні, а старечі зморшки здавалися ще глибшими під сонячними променями.

— Прикрийся, — вичавив він. — У мене немає бажання зранку дивитися на твого…

— Красеня? — весело підказав Каїд, насупившись від сонячного відблиску.

Правитель сором’язливо відвів погляд.

— Ти поводишся негідно спадкоємця! Скільки разів я казав тобі, щоб ти не водив сюди цих розпусних дівок! — Фахраддін змахнув рукою. — Ти емір! Майбутнє нашого королівства! А не трактирний п’яниця!

— Схоже, я чогось не знаю. Богиня дарувала тобі неймовірний нюх? Чому ти завжди вриваєшся до мене саме тоді, коли я не сам? — примружився син. — Слідкуєш за мною?

— Богиня нагородила мене нестерпним сином. Розплата за мої гріхи, — кинув Фахраддін. Його долоня мимоволі лягла на старий, потемнілий від часу амулет сонця — символ Ордена Богині.

Фахраддін розвернувся, збираючись іти.

— Одягнись. Чекаю на тебе в залі ради.

Двері грюкнули, залишивши по собі тишу.

Каїд утомлено опустився на край ліжка. Провів долонею по обличчю, ніби змиваючи залишки сну.

Чорне хвилясте волосся, сплутане після ночі, впало на очі. Він підвівся, за звичкою потягнувся, розправляючи плечі, випрямляючись на весь свій високий зріст. Навіть у розтріпаному вигляді в ньому відчувалася порода.

— «Батько, щоб його…» — пробурмотів він, натягуючи білу сорочку. — «Кожного разу одне й те саме».

Він кинув погляд на розкидані подушки, порожні кубки й покривлений балдахін. Каїд пройшовся кімнатою, заглядаючи в кубки в надії, що хоч у якомусь лишилися краплі вчорашнього вина, але всюди було порожньо.

— Хоч би раз зайшов, коли я сплю один, — хмикнув він і, накинувши на плечі накидку, попрямував до виходу.

Емір Каїд ліниво йшов прохолодним коридором. Сорочка вільно тріпотіла в такт його крокам, а шкіряні мокасини тихо шаруділи по каменю.

Нарешті він дістався до зали ради. Вартові відчинили двері. Каїд протяжно позіхнув, опустив погляд у підлогу й повільно поплентався до столу.

За ним уже сиділи шах Фахраддін і візир Башир Хакім. Обидва витріщилися на еміра, проводжаючи його поглядом. Скрипнув стілець — і Каїд нарешті вмостився, вальяжно відкинувшись на спинку й задерши голову.

— Я тебе слухаю, батьку. Сподіваюся, справа важлива, якщо заради неї довелося вставати в таку рань.

— Ми домовилися про шлюб із імперією Альверон. Скоро ти одружишся з принцесою Селіною, — зціпивши зуби видавив шах Фахраддін, пильно дивлячись на сина.

— Ми вже почали підготовку. Розмах буде по-справжньому королівський. Запрошення розіслані, — додав візир.

— Ну й чудово, — позіхнув Каїд. — А я вам навіщо? Ви й без мене вже все вирішили.

— Ти тут для того, щоб слухати, а не вирішувати, — Фахраддін говорив тихо, але очі кричали щосили.