Глава 6 — Хранителі

«Жоден монарх не править самостійно. За кожним наказом стоїть чийсь шепіт, за кожним вибором — чиясь воля. Правитель — це голова, а радники крутять її в потрібний бік».
— Гарбен Ютор, Хранитель Знань.

Зала ради дихала крижаною величчю. Просторе приміщення на верхньому поверсі палацу. Високі склепіння підтримували колони, уздовж яких золоті фенікси злітали вгору. Величезні вікна з дерев’яними ґратами пропускали денне світло, фарбуючи залу в теплі бурштинові відтінки.

За овальним столом зібралися шестеро. Радники, кожен зі своєю сферою та владою. Хранитель меча, хранитель моря, хранитель знань, хранитель скарбниці, хранитель віри та хранитель порядку.

Вони голосно говорили, сперечалися про справи імперії, аж поки двері не розчахнулися. Розмови, наче за командою, обірвалися. До зали ввійшов Арвен.

Імператор йшов повільно. Кожен крок гулко віддавався в камені. На обличчі — суворий вираз, в поставі — незламна твердість. Здавалося, він сам висічений із тих самих плит, що й стіни. Радники схопилися на ноги, вклонилися, але він не удостоїв їх поглядом, лише жестом наказав сідати.

Арвен опустився на стілець на чолі. Деякий час мовчав, дивлячись у поверхню столу. Тиша була такою густою, що навіть шурхіт видався б громом. Кожен чекав. Ніхто не наважувався заговорити першим.

— Приємно бачити Раду в повному складі. У мене багато справ і мало часу. Сьогодні обговоримо тільки найважливіше. Решту беріть на себе, — впевнено промовив імператор. Його голос був спокійний, але напруга в повітрі відчувалася шкірою. Арвен мав дивовижну здатність вселяти страх кожному, хто опинявся перед ним.

— Отже, почнемо. — Арвен ледь повів рукою, вказуючи на кремезного чоловіка ліворуч. — Лорде Нофеле, у нас усе готово до свята?

Хранитель скарбниці із зусиллям підвівся, ніби його тіло не хотіло відриватися від крісла. Піт на лобі блищав, він судомно витер його хусткою.

— Дозвольте, ваша величносте, — почав він хриплувато. — Бал на честь іменин принца, який ви повеліли підготувати, вже подвоїв свої заплановані витрати. Казна порожніє швидше, ніж передбачалося. Податки надходять мляво: посуха пожерла врожай, селянам самим нічого їсти, й вони неохоче розлучаються з тим, що лишилося. Лорди скаржаться, що зерна менше, а отже й їхні відрахування скоротилися. Вони почали тиснути силою, але це віє заворушеннями. А там і бунти…

— Хіба хранителя скарбниці мають хвилювати настрої черні? — перебив його хранитель порядку Варрен, підкинувши вгору густі брови. Його голос був сухим, мов пісок. — Ваше завдання — наповнювати казну, а не співчувати голодуючим. Із селянами ми впораємося.

Він скривив губи, кинувши Нофелу єхидний, повний відрази погляд.

Хранитель скарбниці зціпив зуби, розкрив долоні з-під рукавів. Товсті, прикрашені перснями пальці сплелися на череві. Щоки розтяглися в чемній усмішці, але голос задрижав від злості:

— Спробуйте спровокувати бунти — й матимете діру в казні глибшу за Бездонне море. Чи ви, мілорде Варрене, гадаєте, що гвардійці махатимуть клинками за просто так?

Арвен повільно повернув корпус. Його очі звузилися, вивчаючи хранителя скарбниці.

— Що ви пропонуєте? — спитав він.

Нофел із труднощами подався вперед і вперся долонями в стіл. Живіт звисав через край. Він глибоко вдихнув і чемно глянув на імператора:

— Лорди й чиновники обжерлися, ваша величносте! Сп’яніли від років процвітання. Прибутки ростуть, а виплати скорочуються! Чутки про хабарі ширяться швидше за вітер. Наші рахівники й судді за мішки золота заплющують очі й служать не вам, а місцевим лордам!

— Голослівні звинувачення, — пролунав сиплий голос навпроти.

Хранитель знань Лісандр закашлявся, зігнувшись під тягарем років.

— Дозвольте, ваша величносте, — заговорив він.

Арвен кивнув.

Хранитель скарбниці сів, зі скрипом утиснувшись у дерев’яний стілець.

Лорд Лісандр, високий, худий, повільно підвівся, увесь тремтячи. Довгі пальці, мов висохлі корені, вчепилися в край столу.

— Ви як завжди, лорде Нофеле. Щедрі на слова, скупі на докази… — єхидно прохрипів старий. — Лорд Варрен не дасть мені збрехати. Усі чиновники проходять перевірки. Кількість хабарів міліє з кожним роком. — Лісандр чемно кивнув у бік хранителя порядку. — Усе завдяки роботі нашої доблесної варти. Спійманих не врятує навіть Богиня Мати.

Старець перевів тьмяний погляд на хранителя скарбниці й підняв довгий, висохлий палець:

— Якщо підняти податки для знаті, лорди будуть дуууже невдоволені. Я вже мовчу про наших чиновників. На імперію працюють тисячі рахівників, суддів, писарів, послів. Ні-ні. За всієї поваги, мілорде Нофеле. Ще недавно ми обіцяли їм підвищення платні, але через кризу цього не зробили. Якщо ж ми ще й змусимо їх платити, тоді ці брудні чутки стануть дійсністю. За нинішніх умов це неприпустимо. Альверон переживав і гірші лиха, але це не привід натравлювати імператора на власних слуг.

Арвен уважно вислухав старця й жестом попросив сісти. Потім глянув на хранителя скарбниці й уточнив:

— Лорде Нофеле, ви хочете сказати, що в імперії немає коштів? — спокійний тон не міг приховати вогню в очах.