Глава 5 — Назустріч Богині

«О, велика Богиня Мати, джерело життя й мудрості».

— Святе Писання. Книга Перша.

Селіна з подругами гуляли палацовим садом. По каменю тихо шурхотіли подоли довгих суконь, на сонці грали бісер і вишивка. Дівчата переглядалися, зупинялися біля клумб і, сміючись упівголос, сперечалися про найпишніші бутони.

Назустріч їм крокував принц Еліан — увесь у білому, руки за спиною, чорне волосся зачесане назад. Хода легка, а обличчя розплилося в хлоп’ячій усмішці.

— Добрий день, принцесо. Сьогодні ви сяєте яскравіше за сонце. Прийміть ці скромні квіти з нашого саду, — принц гордо дістав букет з-за спини.

Селіна, попри всі зусилля, не змогла приховати усмішку й радісно прийняла подарунок. Дівчата поряд із нею, ніяково хіхікаючи, стиха перешіптувалися, прикриваючи роти віялами.

— Ідіть далі без мене, я вас дожену, — звернулася принцеса до подруг.

Дівчата неквапом пішли вперед, час від часу озираючись на принца позаду.

— Ну і що це було? — Селіна із задоволенням вдихнула аромат букета.

— Нічого особливого, просто в мене гарний настрій, — підступно всміхнувся Еліан. — От і вирішив зробити приємне улюбленій сестричці.

— Сестричці? Я вже й забула, коли ти мене так називав.

— А ви записуйте, принцесо, багато стали забувати, — глузливо кивнув принц. — Прогуляємось?

Брат із сестрою повільно крокували вздовж квітучого саду, насолоджуючись ароматами й тишею.

— Ти куди так нарядився? — Селіна окинула брата поглядом.

— Слухай, тобі точно час вести щоденник! Забула, чи що? — обурився брат. — Ну-у-у? Які версії?

— Кажи вже, а то цей букет опиниться в тебе на голові, — пригрозила сестра, замахуючись квітами.

— Ще чого! Зіпсуєш мені зачіску! — принц різко відскочив убік.

— Яка милість, наш Елі боїться за свою зачіску, — перекривила його сестра. — Шкода, батько не чує, як його обдарований спадкоємець печеться про такі дрібниці.

Селіна кинулася за братом, а той, з єхидною усмішкою, спритно вислизнув.

— От же ж прудкий гадюк! — вигукнула вона, знову замахуючись букетом.

Принцеса трохи запихалася й зупинилася. Перевівши подих, глянула на усміхнене обличчя Еліана й пирхнула:

— Поводишся як дівчисько! Кажи вже!

— Взагалі-то в мене скоро день народження, якщо ти забула! І сьогодні я їду до храму помолитися Богині. Скоро я стану зовсім дорослим! — похвалився принц.

— Точно… я й справді забула. І чому дівчат не везуть на молитву напередодні шістнадцятиліття!? — обурилася Селіна.

— А з чого це раптом? Богиня не наділяє жінок даром, хіба й це забула? — розсміявся принц.

Селіна демонстративно насупилася й стукнула брата кулаком у плече:

— Яка несправедливість… Я теж хочу Дар!

Еліан всміхнувся:

— Можу своїм поділитися. Хочеш?

— Ще чого! Нащо мені твоя швидкість!

— Наприклад, щоб наздогнати мене? — єхидно скривився Еліан.

Селіна стиснула губи, удавано розлютившись.

— Гаразд, гаразд, — принц розправив плечі й вирівняв спину. — А який Дар ти б хотіла?

Селіна на мить замислилася й повільно обійшла брата по колу.

— Я читала в книжці, що наш прадід Іліан Аурлен мав неймовірну пам’ять. Він пам’ятав до дрібниць цілі дні, а то й місяці свого життя.

Принц не втримався й голосно розреготався. На очах виступили сльози, сміх луною прокотився садом.

— Ой, не можу, — витер сльози Еліан.

Селіна й сама трохи розсміялася зі своїх слів, але з великим зусиллям придушила сміх.

— Ну а що, сам казав, що в мене погана пам’ять. А взагалі, неважливо. Несправедливо, що ти говоритимеш із Богинею, а я — ні! Я ж старша!

— Молитва в храмі Богині — це не зовсім розвага. В чотирнадцять ми отримуємо Дар, у шістнадцять — духовну аудієнцію з Богинею…

Принц замовк і пильно вдивився в сестру:

— Маєш бажання поїхати зі мною?

— А можна!? — здивувалася принцеса.

— Ну, навіть не знаю… власна сестра забула про мій день молитви, — принц театрально підніс руку до підборіддя.

— Ну пробач, пробач, я спокутую свою провину! Клянуся підготувати гарний подарунок на іменини! — очі Селіни спалахнули.

— Нічого не обіцяю, спробую переконати капітана. Чекай тут, — Еліан майже підстрибом побіг геть.

***

На подвір’ї карета готувалася до виїзду. Її оточували вісім імперських вершників, спеціально відібраних капітаном. Кожен — пробуджений, зі знатного роду.

— Ви двоє підете з принцом усередину храму, очей із нього не спускати! Там дуже погане освітлення, багато темних місць, де можуть сховатися вбивці. Основні сили вже стерегуть храм. Усе має пройти гладко, — роздавав накази Фел.