Глава 2 — Тренування у воїнському дворі

«Нумен — це наші крила й кайдани. Ми возносимося над простолюдом, але плазуємо перед Орденом Богині. Немає у світі більш зговірливого батька, ніж той, чийому синові загрожують позбавленням дару».

— Нікон Хоробрий, Хранитель меча

Родина та знатні гості зібралися за довгим столом. Тепло свічок тремтіло у кришталі. Золоті відблиски стрибали по сріблу. У повітрі тягло вином і гарячими стравами, веселощами й очікуванням.

Імператор підняв кубок. Нахилився вперед так, що світло лягло йому на обличчя, й заговорив:
— Хвала Богині, що я можу бачити свою родину та друзів за цим столом. Цей вечір я хотів провести без церемоній, серед найближчих.

Він зробив паузу, повільно обвів зал поглядом. В очах засвітився блиск, і голос зазвучав голосніше, чіткіше:

— Мій син і спадкоємець, Еліан, завершив свою першу військову поїздку. Торнхейм — випробування не з легких. Але він витримав. З блиском. Тож нехай усі знають: імперія буде в надійних руках! За Еліана!

Кубок змахнув угору, широким жестом наче розсік повітря.
— За Еліана! — відгукнувся зал, і дзенькіт келихів злився в глухий хор.

Принц почервонів, але підняв кубок і зробив ковток, намагаючись тримати поставу, як батько.

Імператриця Лаетта злегка підвела голову й усміхнулася синові:
— Ми з батьком пишаємося тобою. І… ти ж обіцяв мені історію.

Еліан із охотою заходився розповідати: як вони з батьком ганяли північників уздовж кордону, як навчали гарнізони, тренувалися на мечах. Гул розмов набирав сили, вино потекло швидше. Дворяни раз по раз підлещувалися до імператора і спадкоємця, вихваляючи їхні подвиги. Арвен, звиклий до подібних промов, слухав упіввуха, крутив у пальцях кубок, розсіяно вдивляючись у рубінове вино — ніби воно цікавило його більше, ніж порожня балачка.

***

Ранок видався ясним. Золото сонця стікало по мармуру башт і стін. Імператор, утомлений учорашнім бенкетом, відлежувався у своїй розкішній постелі. У воїнському дворі лунав стукіт дерева і лязкіт металу.

Принц Еліан і Кайлан у легких обладунках і з дерев’яними мечами зійшлися в поєдинку. Вони відточували навички під наглядом капітана імператорської варти Фела Тінариса — високого, дужого чоловіка з особливо суворою вродою.

Брати рухалися по колу, по черзі змінюючи стійки й наносячи обережні удари. Піт стікав обличчям, блищав на шиї.

— Ще! — вигукнув капітан.

Еліан крокнув вправо, відвів клинок брата на себе й хльоснув хибним ударом у скроню. Кайлан встиг підняти гард, але принц уже пірнув униз і підсік його під коліно. Хлопчак хитнувся, проте встояв і сам пішов у різкий випад. Еліан прийняв удар хрестом мечів і поштовхом корпусу збив братову лінію. Втретє дерев’яне лезо принца зупинилося за дюйм від горла Кайлана. Рівно, без тремтіння.

— Стоп, — Фел плеснув у долоні.

Капітан одразу рушив до Еліана, пояснюючи помилки:

 — Ви помітно збільшили швидкість, але відчувається недосвідченість. Запізнилися з випадом. Стежте за мечем і очима супротивника. Не забувайте про ноги. Рухливість — ваша перевага, користуйтеся нею.

Кайлан тяжко переводив подих, витираючи спітнілий лоб. Розпашіле обличчя світилося захватом:
— Еліане… звідки в тебе така швидкість? Раніше ти рухався повільніше. Навіть капітан не такий прудкий!

Принц обіперся на меч. Краплі поту й пасма волосся стікали по білому обличчю.

— Це дар Богині, — перевівши подих, він усміхнувся молодшому братові. — Спершу виходило не дуже. Але я багато тренувався. Скоро ти також пробудишся. 

Зробивши демонстративно серйозне обличчя й змінивши тон, спадкоємець продовжив:

— Обряд пробудження проводиться в Обителі, на вершині Священної Гори. У день обряду тебе поведуть до підніжжя скелі, звідки почнеться твій шлях. Ти йтимеш звивистою стежкою поміж прадавніх дерев, слухатимеш шепіт лісових духів.

Кайлан слухав зачаровано, і, побачивши захват брата, Еліан заговорив ще більш драматичним голосом, ледь стримуючи сміх:

— На півдорозі ти зустрінеш жриць, які поведуть тебе до священного джерела. Там ти омиєшся в крижаній воді, очищаючи тіло й душу. Потім тебе спалять на вогнищі і…

— Не хвилюйтеся, юний принце, брат просто вас лякає, — перебив капітан, помітивши тремтіння хлопця.

— Ха! Бачив би ти своє обличчя, братику! — Еліан розсміявся до сліз. — Його б висікти в мармурі й поставити в саду на потіху птахам!

— Ти дурень! — штовхнув його в плече Кайлан. — Це поганий жарт, брате! Та ну тебе.

Хлопець сердито фиркнув, але тут же повернувся до Фела:

— Капітане, ви ж теж проходили обряд, розкажіть, як це було?

— Мій принце, зазвичай про це не прийнято говорити, але бачу, вашу допитливість не втримати, — усміхнувся Фел.

— Розповідь! Розповідь! Розповідь! — заходився вигукувати хлопчик.

— У мій чотирнадцятий день народження прибула делегація Ордена Богині. Приїхали жриця, алхімік та його помічник. Цю трійцю я запам’ятаю назавжди, — капітан відійшов убік і сперся на дерев’яний візок. — Особливо алхіміка. Його обличчя було спотворене, і він не міг говорити. Із тих звуків, що іноді зривалися з його рота, я смію припустити, що в нього не було язика. Посвяту проводила жриця. Я просто повторював за нею клятвені слова і випив зілля Нумен, яке мені подав помічник.