Глава 1

Що вас зустріне в книзі:
✅Таємниці та інтриги
✅Гумор поруч з драмою
✅Неочікувані повороти
✅Складне кохання та сімейні стосунки
✅Політика
✅Сильні, неоднозначні герої

Жанр: епічне фентезі, політичне фентезі, релігійне фентезі, фентезі з темними елементами, династична драма.

Глава 1 — Сімейні узи

«Закони й правила встановлюють люди, але люди ж їх і порушують. Заповіді Богині — інше. Вони священні».

— Іллара Дорвен, Хранителька Віри

— Зупиніть! — наказав імператор.

Кучер смикнув повіддя, і карета з легким скрипом стала. Курява піднялася з-під коліс і осіла на дорогу. Варта в чорних обладунках зімкнулася біля дверцят. Брязнула сталь, чоботи вишикували рівну лінію.

— Ваша Величносте, що трапилось? — розгублено спитав гвардієць.

— Ми з сином пройдемося без супроводу, — спокійно відповів правитель.

З карети вийшов білошкірий чоловік із легкою сивиною на скронях — імператор Арвен Аурлен. Він рухався граційно й упевнено, наче заздалегідь вираховував кожен крок. На чорному камзолі сухо блиснули золочені нашивки, рука звично лягла на руків’я меча. Густі брови зійшлися, погляд пішов у далечінь.

Слідом зіскочив п’ятнадцятирічний юнак. Принц Еліан Аурлен розправив плечі, як батько, пригладив назад довге темне волосся і, намагаючись не видати хвилювання, став поруч. Та ж біла шкіра, той самий строгий чорний камзол — від рукавиць до коміра.

Під полуденним літнім сонцем вони неквапом вийшли на простір.

Арвен упіймав себе на тихій усмішці.

— У столичних землях я відчуваю дивовижний спокій, — промовив він, вдивляючись удалечінь.

Пагорби, укриті густою травою, тягнулися аж до обрію. Легкий вітер приносив приємні квіткові запахи, колихав верхівки дерев, зриваючи з них мелодійний шум листя.

— Значно краще, ніж та глушина, де ми стирчали майже три місяці, — принц на повні груди вдихнув повітря й розправив плечі.

— Ти розумієш, навіщо ми їздили на північний кордон? — не відводячи погляду, кинув імператор.

Еліан прибрав з обличчя волосся, що розвівалося від вітру, і поспіхом кивнув, ніби боявся помилитися з відповіддю:

— Ми приєднали Торнхейм десять років тому, але провінція й досі неспокійна. Північники нам не довіряють. Наш приїзд — знак сили, рішучості… і-і турботи про підданих.

— Вірно, — кивнув Арвен. — Але не тільки тому. Коли мене не стане, ти сядеш на трон. Тобі потрібно знати, як живе твій народ і як ним керувати, особливо на півночі. Дивись, запам’ятовуй, вчись.

Еліан помітно знітився.

— Не говоріть так, батьку. Вам іще довго правити!

Арвен усміхнувся ширше й перевів погляд на сина.

— Я й не збираюся помирати скоро! — гучно розсміявся він.

Імператор витримав паузу і м’яким жестом провів рукою в повітрі, ніби окреслюючи свої володіння.

— Саме на твій вік припаде розквіт нашої країни, пік її могутності, — погляд його став вольовим, жорстким. — Сотні років Альверон трощив ворогів, розширюючи кордони: на заході ми вперлися у високі гори, на півдні — в пекучі пустелі. Північ — наш останній ворог. Але це буде вже не моя битва.

Він обернувся до свити:

— Подайте обід. Ми з сином їстимемо тут. Зараз же!

Слуги заметушилися, готуючи виїзний стіл.

— Батьку, але я не голодний…

— Зростаючому тілу треба багато їсти, — м’яко перебив Арвен. — Після пробудження ти сильно підріс. Скоро й мене переростеш. Я спостерігав за твоїми тренуваннями — ти робиш успіхи. Тримай темп — і станеш великим воїном, як твій дід Кайен.

— Яким він був?

— Мій батько помер, коли я був ще зовсім молодий. Суворий був чолов’яга, — важко зітхнув Арвен. — Суворий, але добрий.

Імператор по-батьківськи поклав руку синові на плече і, примружившись, продовжив:

— Він розгромив військо південців і загинув на війні. Не в бою, звісно. Хотів би я подивитися на сміливця, який вийшов би проти нього на мечах, — усміхнувся імператор.

Арвен випрямився, але голос його потемнів:

— Після перемоги в таборі, звичайно ж, влаштували бенкет. Такий, що вино лилося по коліна, а скільки м’яса насмажили… Смерділо на весь табір, пси, як скажені, збіглися з усієї округи. Твій дід був там. У центрі. Жартував, пив, горлав пісні. Солдати його обожнювали, називали «імператором з народу».

Арвен, пригадуючи, примружився:

— Він і справді таким був. Скільки його пам’ятаю. Любив шум, любив вино, любив жінок… надто вже любив. Того вечора він упився вщент, завалився в намет з якоюсь дівкою. А вона — продажна курва — підлила йому отрути в келих.

Арвен стиснув кулак.

Еліан налякано глянув на батька і тривожно запитав: