Розділ 9

Агент прийшов о другій ночі. Валерія ще не спала. Вона рідко лягала спати до третьої ночі. Це був старий робочий рефлекс, що давно став частиною її життя. Ніч давала ту тишу, якої бракувало вдень для прийняття особливих рішень. Вона сиділа в кабінеті, підсвіченому лише настільною лампою. На столі хололо горня чаю, вкрите тонкою плівкою. Валерія не торкалася його вже більше години. Стос документів перед нею давно перетворився на білий шум, літери більше не складалися в зміст, тому коли в тиші коридору пролунав звук кроків, вона навіть не відреагувала.

Стукіт був нерівним і важким. Валерія одразу напружилася. Вона не чекала гостей, тому рука сама лягла на шухляду, де лежав заряджений артефакт.

У дверях стояв Олег. Він працював на неї двадцять років і був досвідченим магом повітря. За весь цей час він лише одного разу з’явився в її кабінеті пораненим після сутички з магом рангу А. Тоді він тримався впевнено, а зараз ледь не падав. Він вчепився в одвірок так, що побіліли пальці. 

Ліва рука нерухомо звисала. Куртка була роздерта від плеча до ліктя, але під нею не було крові чи опіків. Валерія підійшла впритул.

Жива плоть зникла. Від плеча до передпліччя з'явилася вирва сірої, сухої тканини, яка осипалася пилом прямо на підлогу. Шкіра навколо рани почорніла й лопнула, відкриваючи застиглі вугільного кольору судини. Крізь напівпрозорий розпад гостро випиналася гола біла кістка.

Від руки не йшло тепла. Від неї тхнуло сирою землею та застояною кров’ю. На межі розпаду жива шкіра здувалася густими чорними пухирями. Вони лопалися, і темна рідина повільно роз’їдала здорові тканини, просуваючись далі до шиї. Ця корозія продовжувала їсти Олега просто в її на очах.

— Сідай, — коротко наказала, підставляючи стілець.

Валерія зачинила двері на три оберти і не викликала помічників. Зайві свідки були не потрібні. Підійшла до Олега й поклала руку йому на здорове плече, активуючи власну силу, випускаючи з себе щільний, гарячий потік енергії. Вона намагалася випалити цю невідому енергію, змусити клітини регенерувати, зціпити розірвані зв'язки. Вона не збиралася втрачати одного з найкращих оперативників через незрозумілу аномалію.

Магія Валерії прото провалилась всередину. Сила не зустріла опору, не зачепилася за тканини. Вона просто щезла. Валерія напружилася так, що на скронях здулися вени. Вона втиснула в Олега ще один потік енергії, цього разу більш концентрований, але й це не спрацювало. Її сила просто йшла в нікуди.

— Прірва тебе злиж, що ж це таке? — виплюнула вона, відчуваючи, як у горлі закипає жовч.

Вона могла б тиснути далі, випорожнити свій резерв до дна, намагаючись пробити цей заслін, але здоровий глузд переміг. Виливати залишки магії в порожнечу, не знаючи природи ворога, було самогубством. Інструменти треба берегти, але не ціною власного безсилля. 

Валерія різко відсмикнула руки, ледь не штовхнувши Олега, крутнулася на підборах і пішла до стелажу. Зараз допоможе тільки аптечка і стара добра сталь.

Результат був нульовим. Корозія продовжувала жерти руку, ігноруючи її присутність.

— Тварюко безіменна, — процідила вона крізь зуби, відчуваючи, як усередині закипає холодна лють.

— Макс загинув, — сказав чоловік. 

Валерія не зупинилася. Вона продовжувала фіксувати пошкоджене плече. 

— Де саме? 

— Портовий район, складський сектор. Ми вийшли на двох із них, як ти й просила, здалеку — суто візуальний контакт. Максим вирішив перевірити фон. Зробив один пробний викид. Стандартний імпульс, щоб засікти контури захисту. — Олег замовк, важко ковтнувши повітря. — Повітря його не послухало. Розумієш? Воно просто… проігнорувало його команду. Ніби в нього була власна думка з цього приводу.

Валерія нарешті підняла погляд, залишивши бинти. 

— Поясни детальніше. Це був антимагічний щит? Поглинач? 

— Ні. — Він розпачливо похитав головою, і Валерія побачила, як у нього дрібно затремтіли губи. — Я маг повітря А-рангу. Двадцять років воно було частиною мене, як власне дихання, як стукіт серця. А там… там воно було зайняте. Розумієш?

Він замовк, вдивляючись у порожнечу перед собою, неначе знову переживав той момент.

— Хтось інший уже розмовляв із ним. Повітря просто не реагувало на мої команди. Воно слухало того, іншого, а не мене. Я тягнувся до нього, намагався стиснути, вихопити бодай потік, але воно просто проходило крізь пальці. 

В його очах виднівся страх. Маг, якого відкинула власна стихія, — це людина, у якої відібрали право на існування.

Він тремтячими пальцями дістав із кишені невеликий тьмяний кристал із глибокою тріщиною вздовж грані. Поклав на стіл. 

— Я встиг зробити зліпок сліду, поки тікав. Макс прикривав. — Олег замовк і важко ковтнув. — Вони до нього навіть не торкалися. Не читали заклинання, не використовували артефакт. Один із них просто подивився в його бік, і Макса спалило майже миттєво якоюсь іржею. Хвиля пройшла по ньому, і шкіра відразу стала сірою, почала сипатися на землю. Він не встиг нічого зробити.

Він подивився на свою руку, де сіра пляма повільно росла.

— Воно не зупинилося. Воно жере його там, на бруківці, і жере мене тут. Я відчуваю, як воно просувається глибше по моїх жилах. 

Валерія взяла кристал. Вона активувала його мінімальним імпульсом, готова миттєво відкинути, якщо відчує загрозу. Слід розгорнувся перед нею тонкою, хворобливо-жовтою ниткою.

Валерія довго вдивлялася у кристал. Потім згасила його і поклала на стіл. За двадцять років вона вивчила тисячі відбитків. Вона бачила наслідки заборонених ритуалів, сліди демонів та стародавніх сутностей. Вона знала небезпеку в обличчях, але це було іншим.

Слід не мав звичної структури. У ньому не було формул, вузлів чи звичних магічних схем. Він був створений за іншою логікою. Це виглядало так, ніби хтось користувався силою, яка існувала ще до того, як люди вигадали ранги та класифікації. 

— Ти зробив усе, що міг, — сказала нарешті. — Йди в ізолятор. Скажеш, що це мій особистий наказ. Повна блокада і максимальна доза морфію. Ніяких звітів. Тебе ніхто не турбуватиме.