ГЛАВА 18 – СОЮЗ УСІХ ЕПОХ

Тиша в кімнаті тріснула першою. Астро Командир навіть не встиг повністю змінити позу, як його очі різко спалахнули фіолетовим світлом.
- Досить.

Це було єдине слово. У ту ж секунду з його очей вирвалися два потужні фіолетові лазерні промені, які розрізали простір і миттєво вдарили в Хюлета. Сандерсон навіть не встиг зреагувати:
- ХЮЛЕТ!

Але Хюлет уже був у русі. Він різко підняв руку вперед, і перед ним спалахнув фіолетовий енергетичний щит. Лазери вдарили в нього з таким тиском, що повітря навколо загуло, а підлога під ногами Хюлета тріснула дрібною сіткою. Секунди розтягнулися. Щит тримав удар, але було зрозуміло - це не проста атака. Сандерсон відкрив вогонь короткими чергами, намагаючись збити Командира, але постріли просто розсипалися об його броню, не пробиваючи захист.

Астро Командир навіть не відступив. Він просто тримав промінь і повільно почав рухатися вперед.
- Це і є ваш максимум? - холодно запитав він крізь шум енергії.

Хюлет стиснув зуби - щит почав тремтіти сильніше. Він різко повернув голову до Сандерсона:
- Не зупиняйся!

Сандерсон змінив позицію і знову відкрив вогонь, тепер уже по системах кімнати, намагаючись зруйнувати бодай щось у структурі простору. Він бив короткими чергами, намагаючись знайти хоч слабке місце в броні. Хюлет, тримаючи щит, прокричав крізь шум:
- САНДЕРСОНЕ! Це безглуздо! Він не просто в броні... він безсмертний завдяки тому кристалу на шоломі! Його треба вирвати!

Сандерсон на секунду перевів погляд вгору:
- Тоді я його зніму!

Він різко підняв зброю і вистрілив прямо в обличчя Командира. Постріл влучив точно, шолом тріснув, і з-під нього бризнула фіолетова кров. На секунду Командир відхилився, але за мить усе почало відновлюватися: кров у повітрі повернулася в рану, а тріщина затягнулася, ніби час просто перемотали назад. Астро Командир вирівнявся і подивився на них інакше - холодніше та небезпечніше.
- Ви зрозуміли не ту частину системи... - тихо сказав він.

Він зробив крок уперед, змушуючи щит Хюлета здригнутися. Сандерсон стиснув зуби:
- Він реально регенерує за секунди...

Хюлет не відводив погляду від кристала:
- Значить... його треба не пробити. Його треба відключити.

Бій перейшов у ближню дистанцію. Сандерсон відступив, перезаряджаючи зброю на ходу, але руки тремтіли - він бачив, що звичайні постріли марні.
- Хюлете! Ще стріляти чи що?! - крикнув він.
- Безглуздо... - відповів Хюлет. - Він уже адаптувався.

У ту ж секунду простір смикнувся. Астро Командир підняв руку, і фіолетова оболонка щита Хюлета тріснула й розсипалася, наче її вимкнули одним імпульсом.
- Щит... зламався?! - Сандерсон не встиг договорити.

Командир був поруч. Одним рухом він вдарив по зброї Сандерсона - метал заскрипів, і гвинтівка розлетілася на шматки, наче її перекрутили величезною силою. Сандерсон відкинув уламки:
- Ти знущаєшся...

Хюлет зробив крок уперед, закриваючи товариша, але без захисту він був відкритий. Командир зупинився:
- Тепер ви розумієте різницю... Ви гралися з системою. Я і є система.

Тиша стала важкою, як метал. Вперше бій перестав бути рівним - це стало виживанням. Сандерсон, навіть без зброї, рвонув уперед, дивлячись на кристал.
- Я вирву його... - прошипів він і стрибнув прямо на ворога.

Все завмерло. Астро Командир просто підняв руку, і Сандерсон наче завив у повітрі. Його тіло стиснула невидима сила, і в наступну мить Командир схопив його.
- САНДЕРСОНЕ! - вигукнув Хюлет, але було запізно.

Командир не змінив виразу обличчя. Лише холодний погляд і різкий рух. Тіло Сандерсона було розірване в одну мить. Частини тіла відлетіли в різні боки, падаючи на метал із глухими ударами, що розірвали тишу сильніше за будь-який вибух. На секунду все стало порожнім. Навіть звук бою зник.

Хюлет завмер. Його погляд упав на уламки, але мозок відмовлявся прийняти побачене. Астро Командир повільно повернув голову в його бік. Очі почали накопичувати фіолетове світло, лазери заряджалися невідворотно. Простір напружився до межі. Сандерсон лежав на холодному металі, кров змішувалася з фіолетовими відблисками, але навіть у цей момент він ледь підняв руку і показав середній палець - слабо, але чітко. Сама система ніби збилася на секунду від цього жесту.

Але Командир уже був готовий вистрілити. Хюлет рвонув уперед, збиваючи приціл, і постріл пройшов повз. Хюлет, не зупиняючись, вистрілив майже впритул у ліве око ворога. Фіолетове світло вибухнуло, але рана почала відновлюватися.
- Немає сенсу... - холодно сказав Командир і різко схопив Хюлета.

Наступна секунда була блискавичною. Він вирвав у Хюлета пульт і з усієї сили вдарив ним об підлогу. Пульт розлетівся, і кімната втратила ще один рівень контролю. Хюлет важко дихав, шукаючи момент для останнього удару.
- Ще... один шанс... - прошепотів він.

Астро Командир різко рушив уперед. У його руці блиснув ніж, і лезо ввійшло прямо в телевізор на голові Хюлета. На екрані спалахнула «різнокольорова помилка» - шум, хаотичні смуги, спотворення. Мить - і екран згас. Командир вирвав телевізор з голови Хюлета, метал і дроти тріснули з різким звуком.

Хюлет похитнувся. Його обличчя нарешті стало видно: бліда шкіра, сині губи, розтріпане біле волосся, що спадало на очі. Дихання було уривчастим. Окуляри трималися ще секунду, поки Командир не вдарив по них - скло розлетілося дрібними уламками.

Хюлет стояв майже без захисту, дивлячись крізь біль і шум у голові. Командир тримав його за голову, немов той нічого не важив, але сила цієї хватки йшла з самого корабля. Металеве щупальце з його рота коливалося, а фіолетова цятка всередині пульсувала, підлаштовуючись під серцебиття кімнати. Екран, що виріс із неї, дивився на Хюлета у відповідь.

Фіолетовий шум змінився обрисами, а потім - темрявою, що мала вагу. Хюлет сіпнувся, але тіло не слухалося. Раптом - різкий імпульс. Відчуття, ніби щось увігнали прямо у свідомість. Хюлет застиг. Його погляд став скляним, неприродним.
- От і все... - тихо сказав Командир.