ГЛАВА 14 – ТУМАН ПІД АЛЯСКОЮ

Іран. Пустельна зона за кілька десятків кілометрів від фронту. Невелика польова база телевізороголових кіборгів. Небо було затягнуте сірими хмарами пилу, а вітер ганяв по землі пісок. Між бетонними укриттями стояли озброєні кіборги, чиї телевізори-голови повільно поверталися з боку в бік, супроводжуючи це постійним білим шумом: «Шшшшш...». На одному зі спостережних постів оператор дивився вдалину, де на горизонті здіймалася велика хмара пилу. З кожною хвилиною вона ставала все більшою, і оператор збільшив зображення - на екрані з'явилася колона людей, бронетехніки, танків та вантажівок.

Ще кілька днів тому це означало б неминучий бій, кров та знищення, але зараз усе було інакше. Жоден танк не розгортав гармату, жоден солдат не займав бойову позицію - вони просто спокійно їхали вперед, наче до власної бази. Тим часом за тисячі кілометрів, у Хмельницькому секторі, Арсеній Хюлет та вчений 078 мовчки спостерігали за прямою трансляцією в командному центрі.
- Все ще не подобається? - запитав 078.
- Ні, - коротко відповів Хюлет. - Люди залишаються людьми.

Тим часом колона майже досягла бази, і до оператора підійшла молода військова дівчина в броні. Побачивши кіборга, вона усміхнулася:
- Гей, ваші друзі.
Вона засміялася, помітивши його сумніви:
- Не дивись так. Ми тепер на одному боці.
Раптом над базою пролунало гучне гудіння - вертоліт зробив коло і почав знижуватися, несучи на підвісці великий металевий контейнер. Коли люки відчинилися, усі побачили всередині поранених, але живих кіборгів.
- Вони живі завдяки нам, - сказала дівчина, спостерігаючи, як їх витягають із зони удару Астро. - Тепер, братику, ваша база - наша база, а наша - ваша.

На секунду запанувала тиша, але раптом зображення на моніторі різко сіпнулося. Почувся голос Хюлета:
- Тупа курка... Як вона сміє таке говорити? «Ваша база, наша база»... Чому ми взагалі об'єднуємося з цим сміттям?
У командному центрі стало тихо. 078 поправив телевізор:
- Тому що нас хочуть знищити одні й ті самі вороги.
- Мене це не цікавить, - відрізав Хюлет. - Вчора вони стріляли один в одного, сьогодні називають себе братами, а завтра знову будуть різати одне одного.
Він різко відвернувся від монітора, де люди й кіборги вже разом допомагали пораненим, наче давніх ворогів ніколи й не існувало. Саме це дратувало його найбільше.

Білий шум заповнив монітор, і через кілька секунд картинка змінилася. Мексика. Місто палало: чорний дим підіймався над кварталами, горіли автомобілі та будинки. Над усім цим повільно рухався величезний Астро-крейсер - справжня фіолетова фортеця. Покинутий житловий будинок, усередині якого сидів брудний чоловік з пляшкою горілки. Подивившись у бік вибухів, він різко жбурнув пляшку об стіну:
- Досить!
Він схопив автомат, перевірив магазин - повний. Поруч сидів телевізороголовий боєць із лазерним пістолетом. Усі троє - людина та двоє кіборгів - чекали. Раптом ззовні почувся неприродно швидкий свист, перед вікном завис воїн Астро з енергетичним списом у руці, і яскравий фіолетовий спалах вмить розірвав екран на перешкоди.

У командному центрі знову панувала тиша. Зображення стабілізувалося - Амстердам. Центр міста перетворився на поле бою, де люди й телевізороголові бійці билися пліч-о-пліч проти велетенських машин - Астро-Захватчиків. Вони рухалися між будинками, немов сталеві монстри, безперервно відкриваючи вогонь.
- Нам потрібно якось влаштувати зустріч із Астро Командиром, - сказав 078.
Хюлет, чий погляд був прикутий до екрана, відповів:
- Максимум, що я йому влаштую... це його похорон.

078 мовчав.
- Як можна йому довіряти? - продовжив Хюлет. - Після всього цього. Після їхнього геноциду.
На моніторі саме в цей момент впала ще одна будівля, і хмара пилу накрила цілий квартал.
- Вони знищують цілі країни, мільйони людей, - кипів від люті Командир. - І ти пропонуєш мені з ним говорити?

Шшшшшшш... Зображення знову зникло, змінившись білим шумом. Нове перемикання: Велика Британія, Бірмінгем. Картинка з'явилася різко. Місто виглядало мертвим: порожні розбиті вулиці, повсюди тіла людей, кіборгів та уламки техніки. Камера належала телевізороголовому солдату, який тримав у руках потужну трофейну зброю Астро. Він мовчки дивився на навколишнє спустошення, кров і понівечені залишки життя.
- Ти бачив, на що здатні навіть їхні звичайні солдати? - запитав 078. - Їхні рядові війська знищують цілі загони. Ми всі помремо. Ти думаєш, у нас є вибір?

У Бірмінгемі телевізороголовий почав обережно рухатися вперед, скануючи простір. Попереду стояв старий гараж із напіввідчиненими дверима, де щось ледь помітно ворухнулося. Кіборг миттєво вистрілив, фіолетовий заряд влетів усередину, викликавши вибух і дим. Оператор зробив кілька кроків уперед, але раптом з абсолютної тиші праворуч вилетів воїн Астро. Він був нелюдськи швидким. Один удар енергетичного меча пройшов крізь броню, корпус та телевізорну голову солдата, розітнувши його навпіл. Картинка захиталася, мигнула уламками та небом, після чого знову змінилася білим шумом.

У командному центрі запала тиша. 078 тихо повторив:
- Ми всі помремо...
Хюлет різко вдарив кулаком по столу:
- БАХ! - монітори здригнулися, оператори озирнулися. Хюлет закричав на всю залу: - Є ВИБІР! Або ми їх зупинимо, або помремо, намагаючись. Але я не збираюся сидіти й чекати смерті!
Його очі не відривалися від білого шуму, а всі присутні зрозуміли: війна вже не на фронті, вона наближається до самої бази.

Після крику Хюлета в центрі знову стало тихо, чути було лише гул серверів. Поступово сигнал відновився: Японія, Осака. Вечір, місто потопає в диму, будівлі палають, попіл висить у повітрі. На даху стояв телевізороголовий боєць, чия броня нагадувала старовинний самурайський обладунок, а за спиною висіла катана. Поруч із ним мовчки стояв японський військовий. Вони дивилися на горизонт, де над містом кружляли Астро-перехоплювачі. 
У командному центрі 078 уважно вивчав трансляцію:
- Нам потрібно більше зразків. Більше технологій Астро, їхньої техніки, їхньої зброї. Ми повинні ставати сильнішими, як колись зробили зі зброєю людей: взяли, вивчили, покращили і тепер використовуємо.