ГЛАВА 11 – ПРОВІСНИКИ ВІЙНИ

Минуло два дні. Сорок вісім годин. Для більшості людей це був звичайний відрізок часу, але для Європи - ціла вічність. За ці два дні фронт змінився до невпізнання: колони техніки безперервно рухалися дорогами, штаби працювали цілодобово, радіоефір був переповнений повідомленнями, а старі карти втрачали актуальність швидше, ніж їх встигали друкувати.

Над континентом висіла гроза. Величезний фронт хмар простягався на сотні кілометрів. Небо стало майже чорним, і лише іноді його розривали спалахи блискавок. Тоді на кілька секунд можна було побачити справжні масштаби того, що відбувалося: нескінченні дороги, колони бронетехніки, польові табори, зруйновані міста, дим на горизонті та тисячі маленьких вогників, які світилися в темряві.

Кіборг 7836 рухався разом із основною колоною. Дощ безперервно стікав по його металевому корпусу, краплі збиралися на броні та зникали в потоках води, але для нього це не мало значення. Його системи працювали стабільно, а в полі зору постійно з'являлися нові дані: координати, статистика, повідомлення командування, погодні показники, рівень активності мережі. Усе це змінювалося щосекунди.

Попереду лежало велике місто. Колись тут жили сотні тисяч людей, тепер воно виглядало інакше. Темні силуети будинків стояли під дощем; у деяких вікнах ще горіло світло, десь працювали генератори або функціонували системи зв'язку. Місто не було мертвим, але воно вже не було таким, як раніше. Блискавка вдарила десь на околиці, і гуркіт прокотився вулицями. 7836 автоматично повернув голову в бік спалаху. Його сенсори аналізували навколишнє середовище: температуру, вологість, рух об'єктів, рівень електромагнітних перешкод. Раптом один із показників коротко змінився. Секунда. Лише одна секунда. Але система зафіксувала аномалію. Повідомлення зникло, наче його ніколи й не було. Кіборг продовжив рух.

Навколо нього йшли інші машини - тисячі однакових силуетів, чиї телевізори світилися білим шумом у темряві. Дощ барабанив по броні, двигуни гули, грім не вщухав. Усе це зливалося в один величезний шум війни. Десь далеко попереду знаходився Арсеній Хюлет, і вся мережа знала це. Командир рухався разом із наступом, не залишаючись у безпечному штабі й не спостерігаючи здалеку. Він був тут - на передовій, серед грози, серед руїн, серед людей і машин. Для кіборгів це було незвично, але система не ставила запитань, вона лише фіксувала факти.

7836 підняв голову. Ще одна блискавка освітила небо, на мить хмари стали фіолетовими, і тоді кіборгу здалося, що високо над ними щось рухається - щось величезне, настільки велике, що його неможливо було оцінити. Спалах зник, темрява повернулася. Сенсори не знайшли підтвердження, але дивне відчуття залишилося: наче за Землею хтось спостерігав, наче десь там, за хмарами й грозою, вже починався інший етап війни.

7836 продовжував рухатися вперед. Дощ не припинявся, вода змішувалася з брудом на дорогах і перетворювала вулиці на суцільне болото. Навколо нього рухалися десятки інших кіборгів - усі синхронно, усі за одним маршрутом, усі виконували наказ. Попереду знаходився черговий сектор міста, на карті він світився жовтим кольором - зона нестабільного контролю. Система постійно оновлювала дані: НОВІ ЦІЛІ ВИЯВЛЕНО, РУХ ПОПЕРЕДУ, АКТИВНІСТЬ ПІДТВЕРДЖЕНО. 7836 прискорився.

Блискавка освітила руїни. На мить усе навколо стало білим. Потім темрява повернулася. Між залишками будівель хтось рухався - людина. Сенсори одразу зафіксували об'єкт. 7836 повернув голову. У його телевізійному дисплеї спалахнуло фіолетове світло, екрани інших кіборгів також коротко засвітилися. Людина завмерла, наче втратила орієнтацію, наче на кілька секунд забула, що відбувається навколо. Система виконувала черговий протокол впливу. Фіолетове світло відбилося від мокрого асфальту. Грім прокотився над містом. За мить пролунали постріли. Людина впала на землю і більше не рухалася, розтікаючись у своїй крові. 7836 не зупинився. Для нього це був лише ще один запис у звіті системи, ще один сигнал серед тисяч інших.

Колона рухалася далі. Попереду здіймався дим, десь горіли покинуті автомобілі, десь працювали сирени, десь ще намагалися підтримувати зв'язок. Але місто поступово втрачало контроль над собою. І серед цього хаосу кіборг 7836 раптом отримав дивне повідомлення: НЕВІДОМИЙ СИГНАЛ. ДЖЕРЕЛО НЕ ВСТАНОВЛЕНО. Повідомлення мигнуло лише раз і зникло. 7836 зупинився на секунду. Щось було не так. Щось спостерігало за мережею. Щось знаходилося далеко за межами міста. І саме в цей момент високо в грозових хмарах на мить спалахнуло слабке фіолетове світло - таке слабке, що його майже неможливо було помітити. Але сенсори кіборга його побачили (мала спалах блискавки). Повідомлення зникло. 7836 продовжив рух разом із колоною. Для нього не існувало сумнівів, страху. Лише маршрут. Лише наказ. Лише наступ.

За сотні кілометрів від нього бронемашина повільно рухалася дорогою крізь дощ. Важкі краплі били по броні, двірники безперервно очищали лобове скло. Навколо тягнулися поля та зруйновані села. Небо залишалося темним, гроза не відступала. Арсеній Хюлет сидів усередині бронемашини та дивився на планшет. На екрані відображалися десятки камер - різні регіони, фронти, підрозділи. Серед них був і кіборг 7836. Хюлет спостерігав за його маршрутом уже кілька хвилин.

Поруч сидів Сандерсон. Він мовчки дивився у вікно. На відміну від Хюлета, його цікавили не цифри на екрані, а те, що залишалося після проходу армій: зруйновані будинки, порожні дороги, покинуті машини. Сандерсон важко видихнув:
- Ти часто за ними спостерігаєш?

Хюлет не відривав погляду від планшета:
- За ким?
- За кіборгами.
- Так.
- Навіщо?

Хюлет збільшив одну з камер. На екрані з'явилася колона машин:
- Вони показують реальний стан фронту.
- А люди не показують?
- Люди брешуть.

Сандерсон усміхнувся:
- А машини?
- Машини показують факти.

Кілька секунд у салоні було тихо. Лише шум двигуна і удари дощу по броні. Попереду їхала ще одна машина охорони, за нею рухалися вантажівки. Колона розтягнулася майже на кілометр. Наступ продовжувався.
- Ми все ще в Україні? - запитав Сандерсон.
- Так.
- А здається, ніби ми вже проїхали пів світу.