ГЛАВА 9 – НАКАЗ КОМАНДИРА

Україна. Хмельницький сектор.
1 квітня 2029 року.

Підземна база організації ніколи не спала. Глибоко під землею працювали реакторні секції, серверні кімнати й виробничі комплекси. Через прозорі перегородки можна було побачити довгі цехи, де автоматичні маніпулятори завершували останні перевірки обладнання. На стінах висіли жовті прапори з чорним X. Металевими коридорами рухалися працівники та військові. На їхніх лівих руках були жовті пов'язки з чорним хрестиком. Телевізори замість голів світилися різними відтінками - від старих лампових екранів до нових плоских дисплеїв.

Над сектором командування лунало тихе механічне гудіння. Центральний зал управління нагадував окремий світ. Панорамні монітори займали майже всю стіну. Голографічні карти оберталися над круглим столом, а системи зв'язку безперервно приймали дані з різних секторів бази. Перед головним екраном стояв 37-річний Командир Арсеній Хюлет. Його телевізор був повернутий до карти виробничих секторів.

Двері залу відчинилися. До командного центру швидким кроком зайшов інженер. Він тримав у руках планшет із червоною печаткою допуску. Коли він підійшов ближче, двері за його спиною тихо зачинилися.
- Командире Хюлет.
Хюлет не повернувся.
- Доповідайте.

Інженер натиснув кілька кнопок. У повітрі відкрилася голограма. Сотні рядків даних почали швидко змінюватися.
- Офіційно завершено виробництво всіх затверджених систем.
На екрані з'явилися зелені позначки:
ЗБРОЙОВІ КОМПЛЕКСИ - ГОТОВО
ТЕЛЕПОРТАЦІЙНІ ВУЗЛИ - ГОТОВО
ТРАНСПОРТНІ СЕКТОРИ - ГОТОВО
СКЛАДИ - ГОТОВО

Інженер продовжив:
- Заводи секторів три, сім і одинадцять завершили останні перевірки. Помилок не виявлено. Телепортаційні платформи стабільні.
У залі стало тихо. Хюлет мовчав. Лише екрани кидали бліде світло на металеву підлогу.
- Скільки часу знадобилося? - спитав він.
- Дев'ятнадцять років, командире. - Коротка пауза. - Довше, ніж прогнозували.
- Так.
Інженер трохи опустив планшет.
- Але результат перевищив очікування.

Хюлет повільно повернув телевізор до нього. На екрані його голови проходили ледь помітні смуги сигналу.
- Перевищив?
- Так, командире.
Інженер відкрив наступний файл. Над столом з'явилася нова схема.
- Нові телепорти можуть працювати без зовнішніх порталів. Відстань більше не є проблемою. Ми можемо переміщати техніку, групи й вантажі майже миттєво.
- Майже?
- Є затримка... близько трьох секунд при максимальному навантаженні.
Хюлет кілька секунд дивився на дані.
- Це не проблема.
- Згоден.

У цей момент один із бокових екранів засвітився. Пролунав електронний сигнал. Інженер глянув убік.
- Надходить підтвердження від складських секторів.
На моніторі з'явилося повідомлення: УСІ СИСТЕМИ ГОТОВІ ДО ЕКСПЛУАТАЦІЇ.
Хюлет повільно підійшов до столу.
- Люди знають?
Інженер завмер.
- Частково.
- Поясніть.
- Вони знають про завершення виробництва. Але не знають... повної картини.
Тиша. Голограма тихо оберталася.
- І правильно, - сказав Хюлет.

Інженер помітно напружився.
- Командире... дозволите питання?
- Говоріть.
- Це правда?
Хюлет зупинився.
- Що саме?
Інженер ковтнув.
- Чутки.
У його голосі з'явилася невпевненість.
- По базі говорять... що це не просто модернізація організації.
Кілька секунд було чути лише шум систем охолодження.
- І?
- Говорять, що готується щось більше.
Хюлет мовчав. Інженер знову подивився на планшет, ніби шкодуючи, що взагалі почав.
- Я не ставлю під сумнів накази, командире. Просто... люди питають.
- Люди завжди питають.
- Але вони хочуть знати мету.

Хюлет повернувся до головного екрана. На карті світу повільно мерехтіли десятки жовтих позначок.
- Мета, інженере... - спокійно сказав він, - не змінюється.
Інженер чекав.
- Контроль.

У цей момент двері залу різко відкрилися. До центру швидко зайшов офіцер охорони. Його телевізор показував знак термінового виклику. Він одразу віддав честь.
- Командире Хюлет.
- Доповідь.
- Полковник Сандерсон прибув до командного сектору. Каже, справа термінова.
Інженер переглянувся з охоронцем. Хюлет декілька секунд мовчав. Потім сказав:
- Нехай заходить.

Охоронець кивнув і вийшов. У залі знову стало тихо. Інженер нервово стискав планшет.
- Командире...
- Так?
- Якщо дозволите... ви так і не відповіли.
- На яке питання?
- Що буде далі?
Хюлет дивився на карту світу. На екрані одна за одною світилися держави. Його голос залишався спокійним.
- Далі... ми перевіримо, чи готовий світ до нового порядку.

І саме в цей момент двері командного центру відкрилися вдруге. До залу заходив Сандерсон. Двері командного залу повільно відчинилися. Усередину зайшов Полковник Сандерсон. Він виглядав так само, як і двадцять років тому - ніби час просто обійшов його стороною. Той самий погляд, постава, холодна впевненість у кроках, те саме червоне волосся. В залі на мить стало тихіше.
- Командире Хюлет, - коротко сказав він.
Хюлет повернувся до нього.
- Полковнику.
Сандерсон зупинився біля голографічного столу.
- Я бачу, ви справді завершили підготовку.
- Майже, - спокійно відповів Хюлет.

Інженер нервово зробив крок вперед.
- Командире... дозвольте доповісти повний звіт про сили організації.
Хюлет кивнув.
- Говоріть.
Інженер активував планшет. Голограма різко розширилася. На ній з'явилися масштаби армії.
- Станом на сьогодні, - пауза, - сто дев'ятнадцять тисяч солдатів у фіолетовій формі. Людські підрозділи.
На екрані - ряди військових баз.
- Вісім тисяч учених та інженерів. Виробничі та дослідницькі секції повністю функціональні.
Сандерсон мовчки дивився. Інженер продовжив:
- Три мільйони кіборгів.
У залі стало відчутно холодніше. На голограмі з'явилися механічні силуети з телевізорами замість голів.
- Автономні бойові одиниці. Повний контроль через центральну мережу.
Офіцер охорони біля дверей тихо ковтнув повітря.
- Далі, - сказав Хюлет.
Інженер перегорнув сторінку.
- Нова серія озброєння завершена. Фіолетова енергетична система введена в експлуатацію.
На екрані з'явилися зразки:
- лазерна фіолетова енергія
- ручна енергетична зброя
- стаціонарні гармати
- Вся система живиться від центральних реакторів.