ГЛАВА 8 – ЗІЗНАННЯ ПЕРЕД КІНЦЕМ

Три дні потому.

Пункт управління тепер нагадував не просто центр бази, а серце величезної системи, яка починала виходити далеко за межі звичайної організації. У повітрі стояв постійний гул генераторів, а по всьому залу миготіли нові панелі управління. Десятки операторів працювали без зупинки, інженери бігали між секторами, а технічні дрони перевозили кабелі й блоки живлення просто над головами персоналу.

Але головне тепер знаходилось у самому центрі залу - величезна кругла конструкція, вбудована прямо в підлогу. Навколо неї йшли чорні металеві кільця з проводами й генераторами, а посередині височіла головна система управління туманом - масивне кільце, всередині якого повільно рухався чорний дим. Перед ним знаходилась нова панель режимів організації: велике кругле табло зі стрілкою, поділене на три частини - білий, фіолетовий і чорний сектори.

Кляйнер стояв біля панелі разом із головним інженером, коли в зал зайшли Хюлет і Сандерсон.
- Командире, - одразу сказав інженер, - система майже завершена.
Хюлет повільно підійшов ближче до панелі. Стрілка зараз стояла на білому секторі.
- Білий режим - стандартний стан організації, - почав пояснювати інженер. - Повсякденна активність, стабільна робота систем, базовий контроль секторів. 
Він провів рукою далі:
- Фіолетовий режим - бойова готовність. 
На екранах навколо одразу з'явились схеми нових гармат. 
- Ми вже встановили нові лазерні артилерії по периметру бази. Фіолетові плазмові снаряди, висока пробивна здатність. У разі загрози база повністю переходить у бойовий режим.

Сандерсон тихо хмикнув:
- Ви перетворили базу в фортецю за три дні.
- Ми тільки почали, - спокійно відповів інженер.
Потім його погляд перейшов на останній сектор - чорний. Навіть світло на ньому було іншим, темнішим.
- А це... режим повної евакуації, - тихіше сказав інженер. - Тотальне переміщення через чорний туман.
Сандерсон подивився на нього:
- Тобто?
Кляйнер відповів замість нього:
- Якщо система активується в чорному режимі - вся база зможе перейти в іншу точку.

На секунду запала тиша. Навіть оператори неподалік інстинктивно прислухались. Сандерсон повільно повернув голову до величезного кільця з туманом:
- Ви хочете сказати... телепортувати всю організацію?
Інженер кивнув:
- Саме так.
Хюлет мовчки дивився на чорний сектор. Стрілка поки не рухалась, і добре. Бо навіть сама присутність цього режиму вже створювала дивне відчуття - наче база тепер могла зникнути будь-якої секунди.

Кляйнер переключив екран, де з'явились телевізорні модулі кіборгів.
- Ми також завершили першу хвилю синхронізації.
Хюлет підняв погляд:
- Поясни.
Інженер одразу дістав маленький металевий модуль із тонкою чорною антеною.
- Це новий передавальний вузол. Він закріплюється над телевізором. А тут знаходиться прихована кнопка активації.
Сандерсон взяв пристрій у руку:
- І що буде після натискання?
Кляйнер відповів:
- Якщо система активна - носій телевізора зможе перейти через туманний канал.
- Простими словами? - сухо кинув Сандерсон.
- Телепортуватись.

На секунду Сандерсон просто мовчав, а потім тихо видихнув:
- Ми реально зайшли занадто далеко.
- Поки що модулі встановлені лише восьми тисячам одиниць, - продовжив інженер.
На одному з екранів одразу з'явилась статистика: 109 000 - загальна чисельність кіборгів, 8 000 - синхронізовані.
- Ми не стали підключати всіх одразу, - сказав інженер. - Якщо система дасть збій, ми не втратимо всю армію.
Хюлет кивнув:
- Правильно.

У цей момент один із техніків підійшов ближче, тримаючи ще один модуль антени:
- Командире... ваш модуль готовий.
Хюлет мовчки подивився на антену - маленька деталь, але саме вона тепер могла відкривати шлях через чорний туман. Сандерсон тихо сказав поруч:
- Звучить як початок чогось дуже поганого.
Хюлет кілька секунд дивився на установку в центрі залу, на чорний туман, на стрілку режимів, на антени, і потім спокійно відповів:
- Або дуже великого.

На мить у залі стало тихо, але сама атмосфера ніби змінилась, бо тепер це вже була не просто теорія - система існувала. Інженер повільно кивнув і зробив знак технікам:
- Тоді переходимо до другої частини.
Сандерсон одразу насторожився:
- Якої ще другої частини?
Головний інженер підійшов до технічного столу й відкрив металевий кейс, усередині якого лежали невеликі чорні модулі - тонкі антени, майже непомітні, а поруч - маленькі механізми з кнопкою.
- Персональна синхронізація, - сказав він. - Раз система вже стабільна - ми повинні перевірити індивідуальний перехід.
Сандерсон одразу подивився на Хюлета:
- Ні.
Інженер навіть не відреагував:
- Модуль кріпиться над телевізором. Усередині - мікроядро зв'язку з центральною системою. Активація через кнопку під нижньою частиною корпуса.
Кляйнер спокійно додав:
- Простий принцип. Натискаєш кнопку - система відкриває короткий туманний маршрут.
- Ви говорите це так, ніби мова про двері ліфта, - сухо кинув Сандерсон.
- Для науки різниця невелика.
- Для людей велика.

Кляйнер проігнорував його:
- Ми підготували тестовий сектор за межами бази. Відстань невелика.
Інженер дістав ще один пристрій - невеликий металевий циліндр.
- Маяк. Його потрібно встановити на полі й повернутись. Якщо сигнал закріпиться - ми підтвердимо стабільність маршруту.
Сандерсон похмуро подивився на пристрій:
- Відправляйте кіборга.
Кляйнер похитав головою:
- Ні. Нам потрібен контрольований носій.

Повисла пауза. Інженери мовчали, оператори теж почали прислухатись. Хюлет спокійно дивився на антени, а потім сказав:
- Кому ставите перший модуль?
Кляйнер відповів одразу:
- Вам.
Сандерсон різко повернувся:
- Ні.
- Сандерсон...
- Ні, командире. Це не наказ - це дурість.
Хюлет повільно перевів погляд на нього:
- Якщо я хочу, щоб інші використовували систему - я сам піду першим.