ГЛАВА 6 – ПОМИЛКА СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Ніч над поверхнею комплексу тягнулась важко й неприродно тихо. Небо повністю затягнуло темними хмарами, і навіть слабке світло місяця не могло пробитись крізь густу сіру масу. Лише прожектори організації безперервно рухались по території білими холодними променями, вириваючи з темряви шматки бетонних стін, антен, веж і нескінченних технічних секторів. Комплекс уже давно перестав виглядати як просто військова база. Тепер це було щось значно більше.

За останні місяці поверхня змінилась настільки, що навіть старі працівники іноді губились між новими секторами. Там, де колись були звичайні склади, тепер стояли величезні виробничі ангари. Дороги розширили, між секторами постійно рухались металеві транспортні платформи, а по всій території тягнулись товсті трубки з фіолетовою енергією, яка слабко пульсувала всередині, ніби кров у живому організмі. Вантажні крани працювали навіть уночі. Десь далеко гуділи генератори. З відкритих технічних шахт піднімалась пара. Солдати проходили патрулями між укріпленнями, перевіряли периметр, стояли біля контрольно-пропускних пунктів. І майже всюди поруч із людьми тепер були вони. Телевізороголові.

Одні були повністю механічними кіборгами - важкі металеві тіла, посилені руки, броня, телевізори замість голів із постійним білим шумом на екранах. Інші все ще залишались людьми. Майже. Солдати з живими руками, живими рухами, людськими голосами. Але вже з телевізорами на головах. Нові інтегровані моделі. Вони говорили, працювали, курили біля секторів, переносили ящики, перевіряли зброю, але їхні екрани іноді коротко сіпались статикою, і від цього навіть старим працівникам ставало не по собі.

Біля одного з ангарів двоє таких солдатів сиділи на ящиках із боєприпасами. Один чистив автомат. Другий крутив у руках магазин. На екрані його телевізора повільно рухався білий шум:
- Чув, що сьогодні ще три лінії відкрили? - сказав перший.
- Мгм.
- Кажуть, тепер виробництво піде вдвічі швидше.
Другий коротко хмикнув:
- Наче його і так мало.
Повз них пройшла група кіборгів-патрульних. Важкі кроки. Металевий шум. Один із людей із телевізором на голові повернувся до них:
- Не розслабляйтесь. Через двадцять хвилин зміна сектору.
- Та знаємо ми.
- Командування сьогодні нервове.
- Після того випадку внизу всі нервові.

Кілька секунд усі мовчали. Навіть тут ім'я Баала ніхто не любив згадувати вголос. Особливо після смерті Георгія Фішера. На іншій стороні поверхні, біля східного периметра, рухались транспортні платформи з новими деталями для радарних систем. Інженери щось кричали один одному крізь шум генераторів:
- Обережніше з кабелем!
- Не тягни його по землі!
- Енергію відключили чи ні?!
- Ще ні!
І над усім цим постійно висів звук роботи комплексу. Наче гігантська машина ніколи не зупинялась навіть на секунду. Саме в цей момент у великій радарній станції східного сектору стояв лейтенант Олег Корж.

Всередині станції повітря було наповнене гулом техніки й тихими голосами операторів. Уздовж стін стояли десятки моніторів, по яких безперервно бігли координати, сигнали й карти зовнішніх секторів. Величезний головний радар повільно крутився над станцією, скануючи простір навколо комплексу. Олег сперся рукою на центральну консоль і дивився на екрани. Темне волосся трохи спадало на лоб. На голові - великі тактичні навушники з мікрофоном, через які безперервно йшли переговори патрулів, звіти охорони й сигнали дронів. Його форма була розстібнута на шиї, ніби він уже кілька годин не відходив від поста.

Один із операторів потягнувся на стільці:
- Якщо сьогодні ще раз зависне сектор F, я піду особисто бити інженерів.
Інший тихо засміявся:
- Та після нових телевізороголових усе висне.
Олег навіть не посміхнувся. Він дивився на екран:
- Сектор C чистий? - спитав він.
- Так.
- Патрулі?
- На маршрутах.
- Дрони?
- Три в повітрі, два на зарядці.
Олег кивнув. Потім зняв один навушник. У нього останні дні не проходило дивне відчуття. Наче системи почали поводитись "живіше". Радари ловили короткі перешкоди без причини. Телевізори іноді самі змінювали шум. А одного разу він бачив, як телевізороголовий солдат стояв посеред коридору й кілька хвилин дивився в одну точку, ніби слухав щось, чого не чули інші. Олег тоді навіть покликав його:
- Гей.
Солдат не реагував. Лише через кілька секунд повернув голову і сказав:
- Перепрошую. Був збій сигналу.
Але Олегу це не сподобалось. І зараз це відчуття повернулось. Один із екранів коротко сіпнувся. Статика. Білий шум. Потім нормалізувався:
- Знову... - буркнув оператор.
- Перевір живлення, - кинув Олег.
- Уже перевіряли.
Олег повільно подивився на головний радар. І завмер. Одна з міток рухалась неправильно. Спочатку він подумав, що це дрон. Але через секунду мітка різко зникла. І одразу з'явилась в іншому місці. Набагато далі. Олег нахмурився:
- Збільшення на сектор D-14.
Оператор швидко натиснув кілька клавіш. Мітка знову "стрибнула". 103 кілометри. Менше секунди. У кімнаті стало тихо:
- Що за хрінь?.. - пошепки сказав один із солдатів.
Олег швидко відкрив дані:
- Це не помилка.
- Точно?
- Система підтверджує координати.
Мітка ще раз змінила положення. 80 кілометрів. Миттєво. Один із телевізороголових операторів повільно повернув екран у бік радара. Білий шум на його дисплеї раптом почав сіпатись сильніше:
- У мене перешкоди, - сказав він механічно-грубим голосом.
- У всіх перешкоди, - нервово відповів оператор поруч.

Олег дивився на екран. Відстань ніби перестала існувати для цього об'єкта. Він не летів. Не прискорювався. Не гальмував. Він просто... з'являвся. Радар коротко засичав. У навушниках Олега різко вдарив білий шум. Настільки сильний, що він одразу зняв один навушник. Світло в станції мигнуло. Телевізори кількох солдатів одночасно вкрились густою статикою. Один із них раптом прошепотів:
- Він тут...
Олег різко повернувся:
- Що?
Солдат застиг. Потім шум на його екрані нормалізувався:
- Перепрошую... збій системи.
Але тепер навіть оператори виглядали напруженими:
- Тепловізор, - коротко сказав Олег.
На моніторі з'явився ліс. Темрява. Дерева. І щось велике в небі. Повністю чорне. Без форми. Без теплового сліду. Наче сама темрява висіла над землею. Один із операторів тихо видихнув:
- Господи...
Об'єкт висів нерухомо. Наче дивився прямо на станцію. У навушниках Олега знову затріщало. І крізь шум він почув голос. Тихий. Спотворений:
"...відкриття..."
Олег різко смикнув навушники:
- Ви чули це?!
- Що саме?
- Там був голос!
- У нас тільки шум!
Олег мовчав. Серце билося важче. Він дивився на об'єкт. І вперше за довгий час відчув справжній страх. Не перед ворогом. А перед чимось, що не повинно існувати. Він повільно натиснув кнопку рації:
- Центральний командний, це лейтенант Корж.
Статика. Тріск. Наче сигнал проходив крізь воду. Потім голос оператора:
- На зв'язку.
Олег не відводив погляду від чорного об'єкта:
- Передайте Арсенію Хюлету.
Пауза. Його голос став нижчим:
- Командиру потрібно це знати.
- Що сталося?
Олег дивився на мітку. На темряву в небі. І тихо сказав:
- У нас невідомий об'єкт.
Пауза:
- І він рухається так, ніби простір для нього нічого не означає.
У цю ж секунду світло в станції різко мигнуло. Усі монітори одночасно вкрились білим шумом. Кіборги завмерли. У навушниках загуділа статика. А потім... об'єкт зник.