ГЛАВА 5 – ТОЧКА НЕЗВОРОТНОСТІ

Минув один місяць. І за цей час комплекс змінився настільки сильно, що навіть Георгій іноді ловив себе на думці, ніби це вже зовсім інше місце. Старі коридори, які колись здавались великими, тепер виглядали вузькими. Нові рівні добудовувались майже без зупинки, металеві конструкції з'являлись прямо поверх старих секторів, а гул систем став настільки постійним, що його перестали помічати. Комплекс більше не спав. Ніколи. Навіть уночі десь працювали турбіни, їхали вантажні платформи, гримів метал і світились фіолетові реактори. Головний виробничий сектор тепер нагадував окреме місто. Величезні конвеєри тягнулись через кілька рівнів, механічні руки безупинно збирали корпуси кіборгів, а телевізійні голови десятками встановлювались на металеві каркаси. Білий шум лунав майже постійно. На центральному екрані світились цифри:
50 000 ОДИНИЦЬ АКТИВОВАНО
І число продовжувало рости. Ряди кіборгів стояли настільки далеко, що дальні секції гуبلись у темряві цехів. Їхні телевізори іноді одночасно вмикались, і тоді по всьому комплексу проходила хвиля шипіння.

Але тепер телевізори створювали не тільки для кіборгів. У новому секторі модифікацій інженери працювали над полегшеними телевізорами для людей. Вони виглядали як справжні телевізійні блоки, але були тоншими, легшими і спеціально адаптованими для носіння на голові. Їх буквально вдягали як шоломи. Всередині були системи фіксації, стабілізатори ваги і внутрішні дисплеї. Через них солдати отримували накази, карту секторів, тепловий аналіз і зв'язок із системою комплексу. Деякі моделі мали фіолетові екрани. Інші - старий білий шум. У коридорах уже можна було побачити солдатів і вчених із телевізорами на головах. Одні носили компактні моделі, інші - важчі бойові версії з броньованими екранами. Навіть частина інженерів працювала так.

Один із молодих учених саме проходив через головний цех із телевізором на голові, несучи контейнер із фіолетовою речовиною. Його екран мигав технічними даними. Поруч ішли ще двоє вчених у темних захисних костюмах. За ними рухалась вантажна платформа з уламками метеорита. Фіолетове світло просвічувало навіть крізь метал контейнера. Один із солдатів тихо пробурмотів:
- Мені досі не подобається ця штука...
Він постукав пальцем по телевізору на своїй голові. Інженер навіть не повернувся:
- Через тиждень звикнеш.
- А якщо ні?
- Значить, тобі просто пощастить менше.
Солдат фиркнув, але нічого не відповів.

Глибше в комплексі працювали енергетичні лабораторії. Саме там фіолетову речовину перетворювали на живлення для кіборгів, зброї і телевізійних систем. Учені безперервно перевозили контейнери з енергією від метеоритного сектора до головних реакторів. Температура там була нестабільною. Повітря іноді буквально потріскувало від електрики. На одному з рівнів троє техніків саме запускали нову лазерну установку. Величезна чорна гармата повільно заряджалась фіолетовим світлом. Потім пролунав глухий удар. І тонкий промінь енергії пробив кілька металевих плит наскрізь. Один із учених нервово видихнув:
- Потужність перевищила норму на двадцять відсотків...
Інший навіть не підняв голови:
- Збільшуйте охолодження.
- Вона може розірвати систему.
- Значить, система стане сильнішою.

У сусідніх цехах уже вироблялись нові типи зброї: лазерні гвинтівки, енергетичні кулемети, фіолетові імпульсні міни, плазмові різці і важкі гармати для техніки. Старі танки й машини 1945 року повністю перебудовувались. Їхні корпуси вкривались чорним металом, а по броні проходили фіолетові енергетичні лінії. Вони більше не виглядали як техніка минулого. Скоріше як щось, що взагалі не мало існувати. На центральному екрані ресурсів постійно оновлювались цифри:
метал - 44%
паливо - 58%
старі військові запаси - 27%
фіолетова речовина - 69%
енергетичні ядра - 51%
ПРОГНОЗ: 16 днів стабільного виробництва

Хюлет стояв на верхньому рівні головного цеху і мовчки дивився вниз. Фіолетове світло від реакторів проходило по його формі, а важка генеральська шляпа відкидала тінь на очі. Позаду пролунали рівні кроки. Сандерсон. За цей місяць він змінився дуже сильно. Червоне волосся стало коротшим і акуратнішим. Стара втомлена постава зникла. Рухи стали жорсткими і впевненими. Навіть голос тепер звучав інакше. Спокійніше. Холодніше. Він теж носив телевізор - спеціальну офіцерську модель із затемненим екраном і тонкими фіолетовими смугами по боках. Телевізор був легшим за стандартні бойові версії і майже ідеально сидів на голові. Сандерсон став поруч із Хюлетом. Кілька секунд вони мовчки дивились на виробництво. Потім Сандерсон тихо сказав:
- П'ятдесят тисяч...
Пауза.
- Я все ще не можу звикнути до цієї цифри.
Хюлет відповів спокійно:
- Звикнеш.
Сандерсон ледь усміхнувся:
- Місяць тому я сидів на лавці в мертвому селі.
Пауза.
- А зараз командую сектором армії з телевізорами на головах.

Георгій підійшов до них із планшетом у руках. На його голові теж був телевізор - але відкритий, із білим шумом на екрані. Він виглядав дивно природно, ніби Георгій носив його роками:
- І тобі ще пощастило.
Сандерсон повернувся до нього:
- Чому?
Георгій фиркнув:
- Ти не бачив перші прототипи.
Пауза.
- Один солдат упав сходами, бо телевізор важив як бетонна плита.
Сандерсон коротко засміявся. Навіть Хюлет ледь усміхнувся. Георгій подивився вниз на ряди кіборгів:
- Якщо чесно...
Пауза.
- Це все вже не схоже на військову базу.
Сандерсон кивнув:
- Бо це вже не база.
Хюлет спокійно закінчив:
- Це система.
У цей момент унизу пролунав новий сигнал виробництва. Ще сотні телевізійних голів одночасно ввімкнулись. Білий шум прокотився по комплексу. І фіолетове світло знову освітили весь цех, ніби комплекс дихав власним життям.

Головний сектор модифікацій працював без пауз уже третю добу поспіль. Повітря тут було гарячішим, ніж у звичайних цехах. Вентиляція ледве справлялась із навантаженням, а запах металу, пластику і фіолетової речовини змішався в один важкий технічний смог. Нові телевізори лежали рядами на довгих столах. Одні - для солдатів. Інші - для вчених. Окремо стояли офіцерські моделі з посиленими системами зв'язку. Тепер це були вже не просто "екрани". Це стала повноцінна частина системи. І для роботи їм потрібне було живлення. У центрі лабораторії двоє інженерів саме встановлювали телевізор на солдата-випробувача. Металеві кріплення зафіксували корпус на голові, після чого зі задньої частини телевізора повільно розкрились тонкі трубки. Вони нагадували чорні кабелі з фіолетовим світлом усередині. Трубки проходили вздовж спини і під'єднувались до енергоблока на поясі. Всередині блоку знаходилась концентрована фіолетова речовина. Саме вона тепер працювала як заряд. Екран телевізора спалахнув білим шумом. Солдат різко вдихнув. Один із учених уважно дивився на показники:
- Стабілізація пройшла.
Інший швидко відповів:
- Потік енергії тримати на шістдесяти відсотках.
- Якщо дати більше - перегріє систему.
Солдат повільно повернув голову. Телевізор рухався разом із ним майже без затримки. На екрані мигали дані: температура, пульс, стан нервової системи, рівень фіолетового заряду. Георгій стояв трохи збоку і спостерігав:
- Виглядає моторошно.
Інженер навіть не озирнувся:
- Через місяць це буде стандарт.
Пауза.
- Люди звикають до всього.
Поруч проходила група техніків із важчими бойовими телевізорами. У цих моделях трубок було більше - вони буквально спускались по всій спині, ніби частина механічного хребта. Фіолетова енергія пульсувала всередині.