РОЗДІЛ 5

Минуло ще кілька хвилин, протягом яких Шері продовжувала нервово метатися кухнею, грюкаючи дверцятами шаф і щось люто шукаючи серед куп паперів, дитячих речей і брудного посуду, що скупчився біля раковини. Вона рухалася так різко й смикано, ніби боялася навіть на секунду зупинитися, бо тоді просто впаде від утоми.

На вулиці вже сутеніло. Небо набуло тьмяного синювато-сірого кольору, а в сусідніх будинках почали запалюватися вікна. Жовте світло ламп лилося на подвір’я, роблячи кущі й дерева схожими на темні плями.

Молодша дівчинка сиділа на підлозі біля входу й намагалася застебнути черевики, час від часу сонно кліпаючи очима, а старша мовчки стояла поруч із рюкзаком на плечі та дивилася в телефон із таким виразом обличчя, ніби давно звикла до цих постійних криків. Від них обох тягнуло втомою, ніби цей дім висмоктував сили з усіх, хто в ньому жив.

Раптом біля будинку спалахнуло світло фар.

Я одразу напружився й сильніше втиснувся в живопліт, відчуваючи, як гілки дряпають мене. Серце закалатало швидше, коли я почув тихе гарчання двигуна. До будинку під’їхала темно-синя машина, на дверцятах якої були подряпини й плями засохлого бруду. Двигун ще працював кілька секунд, а потім затих.

Із машини вийшла жінка.

Вона була старшою за Шері, повнішою й виглядала так, ніби теж постійно не висипається. На ній було довге темне пальто, а в руці вона тримала паперовий стакан із кавою, від якого ще підіймалася пара. Вона зачинила дверцята машини стегном і втомлено потерла очі.

— Ти виглядаєш просто жахливо, — сказала вона, щойно Шері відчинила двері.

— Дякую, — огризнулася Шері. — Саме це я хотіла почути перед зміною.

— Ти знову не спала?

— А коли мені спати? — різко відповіла Шері й провела рукою по обличчю. — У мене сьогодні через роботу повний дурдом.

Жінка фиркнула й зайшла всередину.

— Знову проблеми?

Шері провела рукою по волоссю й важко видихнула.

— У нас сьогодні буде термінове зібрання через один інцидент.

Я завмер.

— Який ще інцидент? — спитала жінка.

Шері на секунду замовкла, ніби вагалася, чи варто говорити інформацію, котру й точно слід берегти.

— Просто дещо… зникло.

Від цих слів мені стало ніяково.

— І тепер начальство носиться як божевільне, — продовжила вона. — Нас усіх перевірятимуть мало не годинами.

Вона говорила зі злобою й нервово, постійно потираючи скроню.

— Начальство збирає всіх раніше. Якщо сьогодні щось піде не так, я клянуся, я просто звільнюся.

— Ти це говориш щотижня, — зітхнула жінка.

— Бо я ненавиджу це місце.

— То звільнися.

— І чим я тоді годуватиму дітей?

На кілька секунд запала тиша.

Потім жінка перевела погляд на дівчаток.

— Ну що, красуні, поїхали до тітки Джанет?

Молодша дівчинка мовчки підійшла до неї, притискаючи до грудей стару плюшеву іграшку, а старша навіть не подивилася на матір.

Мені стало моторошно від того, наскільки чужими вони здавалися одне одному.

Шері нахилилася до дітей і швидко сказала:

— Поводьтеся нормально, бо в мене й без вас голова зараз вибухне.

— Ми завжди поводимося нормально, — тихо пробурмотіла старша дівчинка.

— Не починай, — різко кинула Шері.

Діти сіли в машину — дверцята грюкнули.

Мені здалося дивним, наскільки холодними вони були одне до одного. Наче чужі.

Коли діти сіли в машину, Шері нахилилася до вікна.

— Я заберу їх зранку, якщо мене не затримають.

— Тебе завжди затримують.

— Не сьогодні, — буркнула вона, хоча в її голосі не було жодної впевненості.

Машина повільно рушила з місця й зникла за рогом вулиці.

Шері ще кілька секунд стояла на ґанку, дивлячись услід машині. Потім дістала сигарету й закурила.

Я здивувався. У лабораторії вона ніколи не курила при інших. Хоча чому я дивуюсь, там же не можна палити, але смороду я не відчував від неї, а від Келлера відчував: той смердів як скунс, так казав Пітерсон.

Вона жадібно затягнулася й заплющила очі, ніби намагалася хоча б на хвилину втекти від власного життя. У світлі лампи над дверима її обличчя виглядало старішим і змученим. Під очима темніли синці, а пальці трохи тремтіли. Потім вона кинула недопалок у двір, зайшла в будинок і за кілька хвилин знову вийшла, уже перевдягнена.

Вона сіла в машину й поїхала.

Вулиця стихла. А я ще недовго сидів у живоплоті, прислухаючись до кожного звуку. Десь далеко гавкали собаки, між гілками шарудів вітер, а в сусідньому будинку хтось голосно сміявся. Мені весь час здавалося, що хтось раптом визирне у вікно й побачить мене. Але будинок залишався темним і тихим. Тоді я обережно виліз із кущів.