29.

Грім завмер, майже не дихаючи. Палець на спусковому гачку затерп. Секунди тягнулися, наче розплавлений свинець. Раптом по корпусу пройшла низькочастотна вібрація — механізм стикування спрацював.

— Зараз! — гаркнув Грім. 

Глибоко в корпусі “Ефіру” гупнуло. Станцію хитнуло так, що Вірі довелося схопитися за шафу, аби втриматися на ногах. На моніторі радара виникла потужна термальна пляма, яка миттєво забила сенсори статикою. Паливний відсік, перетворений на хмару розпечених уламків, почав відділятися від корабля.

— Є! В яблучко! — Грім переможно скинув кулак вгору. — Нам вдалося!

Але радість тривала лише до моменту, поки автоматика не відфільтрувала перешкоди. Віра вп’ялася очима в монітор, і її обличчя зблідло.

— Громе... дивись. Тут щось не так. Головна сигнатура не зникла!

Коли засвітка на екрані згасла, радар чітко показав: шаттл “Газ-Простору” нерухомо завис у парі сотень метрів. Вони не швартувалися корпусом — вони лише зачепилися магнітними тросами і вислали вперед автоматичний десантний модуль. Саме цей безпілотний блок прийняв на себе весь удар пастки.

— От лайно! — процідив Грім, спостерігаючи, як позначка ворожого корабля залишається нерухомою. — Вони нас переграли.

І тут зверху почулося шкрябання. Ритмічне, швидке, прямо в системі вентиляції. Грім миттєво розвернувся, наводячи пістолет на решітку в стелі.

— Що це? — злякалася Віра.

— Дрони-розвідники... Вони висадили їх ще до підриву бака.

— Чому ми не передбачили це?!

— Бо не мали часу.

Зі стелі градом посипалися механічні павуки. Десятки червоних лазерних маркерів миттєво розповзлися по стінах і підлозі. Вони рухалися стрімко і злагоджено. Грім відкрив вогонь. Бах! Бах! Бах! Гуркіт пострілів у замкненому просторі бив по вухах. Один дрон розлетівся вщент, інший спалахнув і закрутився на місці, але їх було забагато. 

Віра закричала, коли один із павуків кинувся на неї. Вона з розмаху вгатила по ньому залізякою. Удар був настільки сильним, що корпус дрона деформувався, але на його місце одразу стрибнуло ще двоє. Віра крутилася, відбиваючи атаки з усіх боків.

— Їх забагато! Вони нас оточують! — крикнула вона, важко дихаючи.

— Бачу! — відгукнувся він, вистрілюючи останню обойму. — Тримайся ближче до мене!

То було не просто зіткнення — то був хаос із металу, іскор та відчаю. Коли перша хвиля дронів-павуків посипалася зі стелі, лабораторія заповнилася дрижанням механічних лап та свистом лазерних прицілів.

Грім бився як поранений звір. Коли патрони скінчилися, він не зупинився. Використовуючи пістолет як кастет, він розтрощив корпус чергового механізму, що вчепився йому в передпліччя. Кров змішувалася з машинним мастилом. Віра крутилася дзиґою, її важка залізяка свистіла в повітрі, трощачи об'єктиви та ламаючи тонкі маніпулятори. Лабораторія перетворилася на зону бойових дій: розбиті монітори іскрили, повітря просочилося запахом горілої пластмаси, а підлога була завалена металевим брухтом.

Але сили були нерівними. Нові й нові дрони виповзали з вентиляції, заповнюючи простір.

Зрештою, Грім і Віра опинилися притиснутими спина до спини в самому центрі зали. Грім важко дихав, стискаючи порожню зброю, Віра ледве тримала свою погнуту ніжку від стільця, її руки тремтіли від перенапруження. Навколо них, півколом, завмерли десятки червоних очей. Дрони вже не атакували — вони взяли їх у щільне кільце, вичікуючи.

Раптом на корпусі найбільшого дрона, що стояв попереду, спалахнув невеликий голографічний екран. На ньому з'явилося обличчя чоловіка в уніформі “Газ-Простору”. Його погляд був холодним і презирливим.

— Вітаю, шановне панство, — голос командира звучав чисто, без жодних перешкод. — Ваша вистава була... енергійною. Але безглуздою. Не змушуйте мене витрачати більше ресурсів на вашу ліквідацію. Здайтеся зараз, віддайте розробки палива, і я обіцяю вам захист. Ви отримаєте статус в'язнів Корпорації та справедливий суд. Це краще, ніж смерть у вакуумі.

Грім повільно повернув голову до Віри. Його обличчя було в саднах, куртка розірвана, але в очах не було й тіні сумніву. Віра подивилася на нього у відповідь. Вона згадала Ясю, яка зараз тремтить у нижньому відсіку, і ту надію, яку вони щойно відшукали.

Здатися “Газ-Простору” означало зрадити все: і вчених, і дівчинку, і самих себе.

— Знаєш, — тихо сказав Грім, витираючи кров із губи, — я ніколи не довіряв корпорації. 

Віра міцніше перехопила свою залізяку і ледь помітно всміхнулася.

— А мені цей тип не подобається, — вона кивнула на голограму. — Надто багато пафосу для того, хто ховається за залізними павуками.

Грім знову подивився на екран, де командир чекав на відповідь.

— Чув? — гаркнув він. — Срати ми хотіли на твою пропозицію!

Вони стали в бойову стійку, готуючись до останнього, самовбивчого кидка. Дрони одночасно видали загрозливий ультразвуковий писк і приготувалися до стрибка. Якщо то був кінець, то вони готувалися зустріти його стоячи.

На мить у залі запала тиша, яку розрізав лише спокійний, майже механічний голос. Він пролунав не з динаміків, а прямо з кожного окремого дрона-павука одночасно, створюючи моторошний ефект об'ємного звуку.

— Який жахливий дизайн, — промовив голос, і всі червоні очі павуків синхронно змінили колір на бірюзовий. — Цікаво, у конструкторів “Газ-Простору” була депресія чи вони просто ненавидять прекрасне? Громе, Віро, відійдіть на два кроки. У цих іграшок зараз почнеться... екзистенційна криза.

На головному екрані, миттєво перекриваючи розгублене обличчя командира Газовиків, спалахнув смайлик. Він іронічно нахилилася вбік, наче розглядаючи безлад у лабораторії.

— Павлович! — видихнув Грім, опускаючи закривавлені кулаки. — Це ти?!

— Власною персоною, — відгукнувся ШІ. — Вибачте, що забарився. Сфера — це неймовірно тісне місце для такого масштабного інтелекту, як я. Кожен мій логічний вузол почувався так, ніби його запхали в тісну консервну банку. Але я вже у нормі. І, здається, почуваюся навіть краще, ніж до синхронізації.