28.

— Зброя! — Грім різко обернувся до вчених. — Скажіть мені, що на вашому “Ефірі” є щось потужніше за стілець Віри. Лазери, термічні різаки… хоча б система внутрішнього захисту від щурів?

Вчені перезирнулися з таким виглядом, ніби він запитав про наявність драконів і фей у кріо-капсулах.

— Ми... ми мирна місія, — проковтнувши клубок у горлі, вимовила Олена. — Тут лише дослідницьке обладнання. Найнебезпечніше, що в нас є — це центрифуга для аналізів і дезінфікуючий газ. Ми ніколи не думали, що нам доведеться оборонятися. Навіщо?

— Чудово… — застогнала Яся. — Навіть у мене “Сарані” був пістолет. А тут нічого!

Віра зиркнула на Грома. 

— Ти дійсно купив дитині пістолет?!

Той ніяково знизав плечима.

— Меленький… рожевий. І, знаєш, зараз він став би нам у пригоді!

Серед персоналу почала наростати хвиля паніки. Хтось почав схлипувати, хтось безцільно бігати поміж терміналами, хапаючись за голову.

— А ну цить! — гаркнув Грім так, що навіть Степана на мить перестало нудити. — Слухайте мене! Паніка — це найшвидший спосіб передохнути. Зберіться. Виконуйте мої накази, без запитань і заперечень.

З боку він здавався скелею, непохитним капітаном, який точно знає, як вийти з цієї халепи. Лише Віра помічала, як сіпається жилка на його скроні і як міцно він стискає свою зброю. Вона чудово зрозуміла: Грім і сам поняття зеленого не має, що робити. Але він давав науковцям єдине, що міг дати на той момент — ілюзію впевненості.

— Так, забирайте Степана та всіх, хто ще не прийшов до тями, — Грім перейшов на швидкий діловий тон. — Спускайтеся в дальні технічні відсіки, найнижчий рівень. Забарикадуйте двері, вимкніть світло і сидіть так тихо, наче ви — частина обшивки. Жодного звуку, жодного сигналу. Гості не знають, чи є тут хтось живий. Вони їдуть по ваші розробки, а єдині, кого вони розраховують побачити, це ми з Вірою. 

Він повернувся до Віри, уникаючи її погляду.

— Бери Ясю і йди з ними. Допоможи їм не збожеволіти від страху. А я… залишуся тут. Постараюся виграти трохи часу. 

— Я залишаюся з тобою, — твердо відрізала Віра.

Грім хотів заперечити, його щелепи стиснулися, але він лише важко видихнув:

— Як хочеш. 

Він мовчки підійшов до Ясі, опустився на одне коліно і міцно, до хрускоту, обійняв дівчинку. Потім, не озираючись, передав її в руки Олені. Вчені, підтримуючи один одного і тягнучи напівпритомного Степана, почали швидко покидати лабораторію. Яся востаннє озирнулася на Віру, і її маленька фігурка зникла в темряві коридору.

Коли двері шлюзу за ними зачинилися, у величезній лабораторії запала гнітюча тиша, яку порушувало лише монотонне гудіння реактора. До приходу кораблів “Газ-Простору” залишалася година-півтори.

Віра підійшла до Грома, який завмер перед головним екраном, спостерігаючи за червоними цятками, що невблаганно наближалися.

— Добре, ми одні, — тихо сказала вона. — Що мені робити? Який у нас план?

Грім повільно повернув до неї голову, і Віра побачила в його очах втомлену іронію.

— Перший пункт мого плану — вигадати бодай якийсь план. Бо поки що в мене в голові порожньо, як у вакуумі.

Віра підійшла ближче до голографічної схеми “Ефіру”, яка все ще мерехтіла над центральним пультом. Вона відсунула зламаного андроїда і почала водити пальцем по довгих відсіках, що тягнулися вздовж “черева” станції.

— Громе, поглянь сюди, — вона вказала на масивний блок у хвостовій частині. Поряд з місцем, де стояв “Циклон” і мали пришвартуватися кораблі Газовиків. — Це старі паливні резервуари для звичайного маршового двигуна, так? Вони нам ще потрібні?

Грім підійшов ближче, мружачись від світла проекції.

— За логікою — ні. “Ефір” тепер працює на резонансі, він висмоктує енергію прямо з простору. Ці баки порожні вже пів століття. Це просто зайві тонни металу, які ми тягнемо за собою.

— Значить, ми можемо їх підірвати без шкоди кораблю? — очі Віри зблиснули. 

— Так. 

— А якщо ми перетворимо ці порожні баки на гігантську пастку? І підірвемо їх саме тоді, коли шаттл “Газ-Простору” почне швартуватися...

Грім на мить завмер, а потім на його обличчі розпливлася широка, майже хижа посмішка. Він зрозумів хід її думок швидше, ніж вона встигла договорити.

— Це не просто план, Віро, це реальний шанс, — він збуджено ляснув долонею по консолі. — Ми дочекаємося, поки вони пришвартуються до технічного шлюзу, під’єднаються своїми захватами, а потім зробимо бабах! Відстрілюємо відсік разом із ними. Якщо вибух буде достатньо потужним, їх або розірве на шматки, або відкине так далеко, що вони витратять вічність, намагаючись стабілізуватися.

Віра скептично підняла брову, дивлячись на порожню лабораторію.

— Звучить чудово. Тільки одна маленька проблема: чим ми будемо підривати ці баки? У нас немає ні динаміту, ні боєголовок. Ти зможеш зробити бомбу з того, що знайдеш тут, у вчених?

Грім з хрускотом розім'яв шию і подивився на ряди хімічних реактивів, балонів під тиском та технічних сумішей, що стояли в шафах. У його погляді з'явився азартний блиск.

— Віро, ти мене ображаєш, — епічно відповів він, засукавши рукави. — Я — колишній пірат. Дай мені пів години, трохи очищеного азоту та пару нестабільних ізотопів з їхніх холодильників, і я зроблю тобі таку бомбу, яка рознесе пів корабля. Та що там ізотопи... за певних умов я можу зробити бомбу навіть з лайна!

Він рішуче попрямував до лабораторних шаф, на ходу скидаючи важкий жилет.

— Зараз ми покажемо цим корпоративним щурам, як працює народна інженерія! — зраділа Віра.