22.1

Раптом світло в рубці здригнулося і зникло, поглинуте миттєвою, абсолютною темрявою. У ту ж секунду голос Грома, перекриваючи наростаючий гул систем, пролунав як постріл:

— Ясю! — звернувся він до доньки. — Пам'ятаєш, як ми грали у хованки? 

— Так! — відгукнулася дівчинка. 

— Веди Віру туди, де ти найбільше любиш ховатися! Швидше! Біжіть!

Віра відчула, як маленька гаряча долоня мертвою хваткою вчепилася в її руку. Яся зірвалася з місця з такою впевненістю, наче бачила крізь метал і темряву. Вони мчали коридорами, які тепер освітлювалися лише рідкісними червоними спалахами аварійних вогнів.

— Сюди! Швидше, Віро! — крикнула Яся.

У її голосі більше не було тремтіння. Навпаки, дівчинка верещала від якогось дикого, азартного захвату, наче ця смертельна небезпека нарешті стала частиною гри, яку вона вела на цьому кораблі роками. Для неї “Сарана” була домом та величезним ігровим майданчиком. Тут вона знала кожен закуток.

— Лайно! Громе! Ти здохнеш за це! — загарчав Штир, наосліп розмахуючи пістолетом. Його охопила не просто лють, а справжній тваринний страх — страх перед кораблем, який раптом перестав бути трофейним шматком заліза, і перетворився на ще одного ворога.

Позаду почулися перші постріли — сухі, різкі хлопки плазми, що розрізали повітря. Бандити були дезорієнтовані, вони стріляли навмання, лаючись і наштовхуючись на стіни. Віра бігла навпомацки, повністю довірившись своїй маленькій провідниці. Вона на мить озирнулася через плече. У світлі аварійного спалаху побачила силует Грома. Він зчепився зі Штирем у запеклій боротьбі, наче два розлючених звіри, що ділять територію. Капітан вигравав для них секунди, які коштували життя.

— Ми майже на місці! — вигукнула Яся, затягуючи Віру у вантажний відсік через вузький технічний лаз. — Це тут! Що нам робити далі? Ховатися?

Віра завмерла, важко хапаючи ротом повітря. Вони опинилися в ангарі, де в центрі, наче раритетне авто на виставці, стояв “Циклон”. Рідненький! Віра нарешті зрозуміла план Грома: “Циклон” повністю відремонтований та готовий вийти у космос, а Сфера вже там! Вони врятуються, якщо залишуть “Сарану” на ньому. 

— Нам треба всередину, Ясю! Це наш вихід! — Віра кинулася до трапа.

Аж тут з динаміків системи оповіщення пролунало:

— УВАГА! ВНУТРІШНЮ ГРАВІТАЦІЮ ВИМКНЕНО.

Підлога миттєво зникла з-під ніг. Віра відчула, як шлунок підкотився до горла, а її тіло, безпорадно відірвалося від палуби. Вони з Ясею злетіли в повітря, хаотично розмахуючи руками в невагомості. “Циклон” завис перед ними як недосяжний острів у чорному океані ангара. Віра відчайдушно намагалася вхопитися за будь-який виступ, щоб підтягнути себе і дівчинку до відчиненого люка сміттєзбиральника.

— УВАГА! ГЕРМЕТИЗАЦІЮ СЕКТОРА КЕРУВАННЯ ПОРУШЕНО. БЛОКУВАННЯ ВНУТРІШНІХ ПЕРЕХОДІВ АКТИВОВАНО, — механічний голос системи “Сарани” лунав безжально і холодно. — УВАГА! ПОЧАТОК АВАРІЙНОЇ РОЗГЕРМЕТИЗАЦІЇ ЧЕРЕЗ 30 СЕКУНД.

Віра відчула, як волосся на потилиці стало дибки. Це означало, що Павлович викачує повітря з рубки, щоб зупинити бандитів, але водночас це і їм відрізало будь-які шляхи до відступу. Тепер кожна мить була на вагу золота.

У невагомості ангара Віра діяла на одних інстинктах. Вона вхопилася за край виступаючої балки, різко відштовхнулася і, підхопивши Ясю під пахви, буквально закинула дівчинку всередину відкритого люка “Циклона”.

— Вітаю на борту, Ясю! Рекомендую негайно закріпитися в кріслі, — пролунав радісний голос Павловича з динаміків сміттєзбиральника.

Віра вже збиралася застрибнути слідом, аж раптом краєм ока помітила рух біля вхідного шлюзу ангара. З темряви коридору вилетіло тіло. Це був Грім. Він не плив — він хаотично перекидався в повітрі, намагаючись за щось зачепитися, але інерція несла його повз “Циклон” прямо до пащі зовнішнього шлюзу, який уже почав повільно розсуватися.

— Громе! — закричала Віра, але звук у розрідженому повітрі став тонким і слабким. — ГРОМЕ! Я ТУТ!

Вона гарячково роззирнулася навкруги, намагаючись знайти хоч щось, чим зможе виловити Грома. 

— Магнітна підошва, Віро! — підказав Павлович. — Використай її. 

— Точно! — зраділа Віра, глянувши на свої крутецькі чоботи. — Тільки б спрацювало.

 Вона активувала магніти на повну потужність і вдарила підошвами по обшивці “Циклона”. Металевий ляскіт віддався в усьому тілі, але вона встояла, зафіксувавшись на корпусі сміттєзбиральника під кутом сорок п’ять градусів.

Грім пролітав повз, занадто швидко. Віра витягнулася вперед, ризикуючи вирвати кріплення чобіт, і в останній момент вхопила його за ремінь розвантажувального жилета. Поштовх був такої сили, що її ледь не розірвало навпіл, але магніти чудом витримали.

— Ясю, ми зараз! — хрипко крикнула вона дівчинці, яка з жахом спостерігала за ними з кабіни.

Віра ривком підтягнула Грома до себе. Він важко дихав, його обличчя було залите потом, а на шиї здулися вени від напруги, але він був живий і неушкоджений. Не гаючи ані миті, вони разом ввалилися всередину “Циклона”. Віра власноруч задраїла важкий люк, і звук герметизації став найсолодшою музикою в її житті.

— Павловичу, давай! — прохрипів Грім, втискаючись у друге крісло пілота. — Стартуємо!

ШІ не чекав повторного наказу. Зовнішні ворота ангара “Сарани” розійшлися повністю, оголюючи безмежну, зіркову порожнечу. “Циклон”, цей незграбний іржавий жук, різко смикнувся вперед. Маневрові двигуни виплюнули порції плазми, і сміттєзбиральник вилетів у відкритий космос. Піратський рейдер, Штир та його прибічники залишилися позаду.