20.

Фраза про доньку подіяла на Грома сильніше за будь-який фізичний біль. Він різко подався вперед, скорочуючи відстань між ними до мінімуму. Віра відчула, як навколо нього вібрують хвилі холодної люті. 

— Що ти сказала? — його голос був схожий на низьке гарчання турбіни. — Повтори. 

Віра, ігноруючи пульсуючий біль у зап'ястку, вивалила на нього все: про Штиря, про бандитів з “Утиль-Про” і про ту мить у вентиляційній шахті, коли вона говорила до Ясі. Грім слухав, і з кожним її словом його обличчя перетворювалося на маску з розпеченого заліза. Коли вона описала лікарняну піжаму та заціпеніння дівчинки, капітан не витримав. Він розвернувся, зносячи плечем металеву стійку, і кинувся до збройової шафи, що була вмонтована в стіну коридору.

— Я розірву їх на шматки, — прохрипів він, вихоплюючи важку плазмову гвинтівку. Рухи його стали різкими й хижими. — Штир падло... я особисто зніму з нього шкуру. Він труп. 

Грім рушив до трапа, перевіряючи заряд зброї. Він виглядав як стихійне лихо, яке неможливо зупинити словами. Уже був готовий вистрибнути назовні та бігти крізь станцію, змітаючи все на своєму шляху, щоб дістатися до того клятого магазину.

— Зупинися! — Віра перегородила йому шлях, вхопившись руками за його грудну пластину. — Куди ти зібрався?! Якщо ти зараз підеш туди, то все зіпсуєш!

— З дороги, Віро! — гаркнув Грім, намагаючись відштовхнути її, але вона вчепилася мертвою хваткою. — Моя донька в руках покидьків! Ти хочеш, щоб я чекав, поки вони почнуть торгуватися? Ставки занадто високі.

— Я хочу, щоб ти не вбив її своїм героїзмом! — закричала вона прямо йому в обличчя. — Схаменися! Там не лише Штир. Там купа озброєних найманців. Їх десятеро, а то і більше! А ти один. Що ти зробиш? Увірвешся через головні двері? Та вони прикладуть дуло пістолета до її скроні, щойно помітять твій силует! Тобі це треба? Невже ти хочеш влаштувати криваве місиво прямо на очах у дитини?

Грім завмер, важко дихаючи. Його палець усе ще лежав на спусковому гачку, але рух у бік виходу припинився.

— Я бачила її. Вона в жахливому стані, — вже спокійніше, але з крижаною впевненістю продовжувала Віра. — Якщо там почнеться стрілянина, бідна дівчинка може просто зійти з глузду. Увімкни логіку! Тобі потрібен план, а не бійня.

Грім заскрипів зубами так, що звук почувся навіть крізь шум систем корабля. Він дивився на Віру з люттю, але в цій люті почав з'являтися проблиск тверезого розрахунку. Його затуманений гнівом мозок нарешті почав сприймати її слова. Він повільно опустив гвинтівку, впираючи ствол у підлогу.

— Я ненавиджу чекати, — процідив він, заплющуючи очі. — Кожна секунда її полону, як вічність… Мені страшно. 

— Я знаю. Знаю, Громе. Але якщо ми підемо зараз і загинемо — її не врятує ніхто. Розумієш? — Віра дивилася йому прямо в очі. — Ми маємо діяти розумно. 

Капітан глибоко вдихнув і нарешті кивнув, хоча кожен м’яз на його обличчі все ще був напруженний. 

— Гаразд. Говори. Який у тебе план?

Віра присоромлено опустила очі. 

— У мене... у мене поки що немає плану, — тихо зізналася вона. 

Грім знову почав піднімати гвинтівку, його обличчя пересмикнулося від розчарування та нової хвилі гніву, аж раптом...

— Ох, Віро, твоя здатність влипати в неприємності без мого нагляду зросла на 140%. Це вражає. У негативному ключі, звісно. 

Віра завмерла. Цей сухий, злегка іронічний голос, що пролунав із динаміків корабля, неможливо було переплутати ні з чим. Вона різко підняла голову, і на її обличчі вперше за день з’явилася слабка усмішка.

— Павловичу! — видихнула вона, відчуваючи, як з серця падає величезний камінь. — Ти цілий! 

— Я в основній мережі “Сарани”, — відгукнувся ШІ. 

— Переліз туди з годинника без мого дозволу, — зауважив Грім.

— Я просто намагаюся додати комфорту останнім дням свого існування, — синій вогник на консолі поруч із Громом почав пульсувати в такт словам Павловича. — Зрештою, я планував заблокувати шлюзи та випустити увесь кисень з корабля, щойно ми злетимо. Але... Яся не винна, що її батько — імпульсивний, позбавлений честі пірат. Тому я змінив плани, і хочу допомогти дівчинці. 

— Яким чином? — запитав Грім. 

— Я проаналізував 412 варіантів розвитку подій і обрав найбільш вдалий алгоритм ваших подальших кроків. Слухайте уважно. Штир — не просто зрадник, він стратег-аматор. Він та його новоспечена команда планують прийти на переговори сюди, до “Сарани”. Їх буде багато — Штир візьме всіх, кого зможе купити на ринку, щоб справити враження та придушити будь-який опір силою. Але вони не ідіоти. Ясю з собою не приведуть. Це занадто ризиковано. Використовувати такий цінний актив у польових умовах навіть дурні не будуть. 

— Значить, вона залишиться в магазині? — швидко запитала Віра.

— Саме так. Скоріш за все, до неї приставлять мінімальну охорону — одного або двох людей. Гадаю, не дуже сильних, аби вистачило для нагляду за дитиною. Всі основні сили будуть тут.

Грім важко зітхнув.

— Це логічно. Але я не можу бути одночасно і на “Сарані”, і рятувати доньку. А відправити своїх людей теж не можу, бо вже нікому не довіряю.

У шлюзі запала тиша. Грім мав рацію: він був зв'язаний по руках і ногах. Йому потрібно було зустріти зрадників особисто, щоб вони не запідозрили пастку.

Віра випрямилася. Вона відчула, як розгубленість зникає, замінена холодною рішучістю. Вона подивилася на Грома, потім на синій вогник Павловича.

— Я піду по Ясю, — твердо сказала вона.

Грім здивовано підняв брови, збираючись щось заперечити, але Віра випередила його:

— Я — єдина людина на цій станції, якій ти можеш вірити… і якій насправді не байдужа ця дитина. Поки ти будеш розважати Штиря, я витягну її.