18.1

Віра злилася з перехожими у “Нижнього ринку”, сподіваючись, що це зробить її невидимою. Кожен крок відгукувався у скронях тривожним пульсом: вона то пірнала за виступи іржавих торгових модулів, то розчинялася в тіні масивних вантажних дронів, що низько гули над головами. Каптур плаща став її єдиним захистом від десятків очей, які, здавалося, шукали саме її обличчя. 

Штир ішов швидко, впевнено розштовхуючи натовп плечима, і Вірі доводилося балансувати на межі — не наблизитися настільки, щоб він відчув погляд у спину, і не відстати у хаосі між рядами, де торгували іскристими кабелями та сумнівним синтетичним їдлом. Коли він різко зупинився біля черги за водою, Віра миттєво відвернулася до прилавка з побитими датчиками тиску, роблячи вигляд, що зацікавлено вивчає товар, хоча насправді бачила лише рух його брудної куртки у відображенні замуленого скла.

Штир нарешті сповільнив крок і пірнув у вузький прохід між двома величезними ятками, зупинившись біля непримітної вивіски, що ледь жевріла над важкими металевими дверима. Це був магазин “Утиль-Про”, який займався скупкою зламаних навігаційних систем та рідкісних електронних компонентів. Віра знала такі місця — зазвичай це були лише ширми для перепродажу крадених запчастин та нелегального програмного забезпечення.

Магазин розташовувався в кутку ринку, де потік людей трохи рідшав, а освітлення ставало зовсім тьмяним. Вікна були заґратовані та забиті зсередини листами металу, а повітря навколо входу пахло горілою проводкою та каніфоллю. Це було ідеальне місце: шум ринку надійно маскував те, що відбувалося всередині, а заплутані задні ходи, що вели в лабіринти технічних шахт, давали можливість зникнути в будь-яку мить. Штир тричі коротко вдарив по металу дверей, і після невеликої паузи вони з важким клацанням відчинилися, ковтаючи пірата разом із його таємницями.

Віра затамувала подих, притиснувшись до шорсткої металевої стінки боксу. Крізь щілину їй було видно все: занедбане приміщення було завалене порожніми контейнерами та зламаними деталями систем життєзабезпечення. Повітря всередині здавалося сизим від диму дешевих цигарок. Навколо старого ящика з-під боєприпасів, що служив за стіл, зібралося коло найгіршого зброду “Провалля”.

Штир сів у самому центрі, по-хазяйськи розвалившись у кріслі. Поруч із ним переминалися з ноги на ногу двоє найманців із місцевої банди  — татуйовані здоровані, чиї біонічні протези рук погрозливо дзижчали в тиші.

— Значить так, — прохрипів один із бандитів, витираючи обличчя брудною ганчіркою. — Ми підписалися на це діло, бо ти обіцяв швидкий куш. Але Грім — не той хлопець, з яким легко впоратися. Якщо він дізнається, що ми за його спиною крисимо...

— Він дізнається тільки те, що я дозволю, — перебив його Штир, шкірячись у неприємній посмішці. — Грім занадто захопився пошуками скарбів. То підставляє нас, змушуючи лізти у саме лігво Корпорації, то зникає у невідомому напрямку, а нас робить няньками для своєї малої. Він думає, що екіпаж “Сарани” — це його вірні пси, які чекатимуть на кістку. Але ми не пси. Ми партнери. І якщо партнер не планує ділитися грошима, ми просто змінимо умови договору.

— Було б непогано відібрати у нього ту бісову Сферу та ШІ, — втрутився інший пірат, нервово поглядаючи на двері. — Тоді б ми могли дістатися “Ефіру” та забрати всі його багатства собі. 

— По-перше, ніхто з нас не здатен керувати кораблем, тим паче з настільки складною навігацією. По-друге, нікому з нас не хочеться ще більше загострювати стосунки з Корпорацією. Краще, якщо все буде зроблено чужими руками. Громовими. 

— А потім? Як ми змусимо його ділитися?

— Не ділитися, — виправив Штир. — Ми зробимо так, щоб він віддав нам все. 

Бандити розсміялися, не вірячи словам Штиря. 

— Зараз самі все побачите…

Пірат повільно підвівся, і в його очах блиснуло щось по-справжньому божевільне. Він махнув рукою в бік зачиненого відсіку. 

— У мене є важіль, який змусить Грома стати перед нами на коліна, — він поплескав у долоні. — Заводьте.

Двері за його спиною відчинилися і на світло вивели… Ясю. У боксі на мить стало тихо. Завмерли навіть бандити. Дівчинка виглядала неймовірно крихкою на тлі цих озброєних до зубів чоловіків. Її лікарняна піжама була заляпана чимось темним, а величезна куртка спадала з худих плечей. Вона не плакала — вона була в стані такого заціпеніння, що здавалася порцеляновою лялькою. Тільки її пальці, що судомно стискалися у кулаки, видавали жах.

— Оце так... — присвиснув один із найманців, обходячи дівчинку по колу. — Це ж його донька. Звідки вона у тебе?!

— Викрав. Прямо з лікарні, — у голосі пірата відчувалася гордість за самого себе. 

— Нічого собі…

— Як вам такий козир у рукаві? — реготів Штир, штовхаючи Ясю в плече, щоб вона стала ближче до світла. Дівчинка похитнулася, але втрималася на ногах. — За неї Грім віддасть усе. 

Один із піратів підійшов до Ясі і грубо схопив її за підборіддя, змушуючи підняти голову.

— Маленька копія капітана. Знаєш, Штире, а це геніально.

Віра, стиснула зуби так, що заболіли щелепи. Її нудило від огиди. Люди, яким так довіряв Грім, виявилися зрадниками. Але найголовніше — дитина. Вона стала заручницею дорослих ігор, і тепер була в реальній небезпеці.