16.1

Віра не поспішала виконувати його прохання. Вона завмерла, дивлячись на тьмяне світло екрана на своєму зап’ясті. В голові прокручувалися останні сім років: як Павлович допомагав їй виплутуватися з безнадійних халеп, як він буркотів над вухом, коли вона засинала від утоми, і як став єдиною подобою родини в цій холодній пустці. Вона перевела погляд на Грома. Його обличчя було кам’яним, але в очах горів фанатичний вогонь.

— Навіть не думай, Громе, — тихо, але твердо сказала вона. — Навіть якщо цей старий буркотун — та сама “Омега-Прайм”, я не дозволю зробити з нього цифрового зомбі. Раптом після синхронізації зі Сферою від Павловича нічого не залишиться? Я не хочу втрачати його. 

Грім потрусив головою, не вірячи своїм вухам. Він зробив крок до неї, і його тінь накрила половину кабіни.

— Ти про що взагалі?! — його голос перетворився на гарчання. — Забула, заради чого ми все це почали? 

— Заради Ясі, — сумно відповіла Віра. 

— Отож. Ми говоримо про порятунок моєї доньки! Про “Ефір”, розробки на якому здатні змінити світ! Якщо Павлович підійде — це найбільша удача, яку тільки можна уявити в нашому становищі. Це шанс, Віро! Один на мільярд!

— Це шанс для тебе, а для нього — це смерть! — вигукнула Віра у відповідь. — Він не просто залізяка, Громе! Він врятував мені життя більше разів, ніж ти заправляв свою “Сарану”. Я не здам його на поталу Сфері тільки тому, що він підходящої моделі. Це зрада. 

Грім різко схилився до Віриного зап’ястя, де на годиннику досі миготів червоний індикатор. Павлович миттєво перескочив звідти у систему “Ската”. Світло у кабіні зробилося червоним, а над стелею замиготіла лапмочка, яка мала б сповіщати про аварійну ситуацію. ШІ панікував, і ніяк не міг приховати свої емоції. 

— Чуєш ти, експонате звалищний! — прогримів Грім, роззираючись навсібіч. — Я питаю прямо: якої ти моделі? Хто тебе випустив і коли? Відповідай негайно!

Павлович витримав паузу. Секунди три він просто мовчав, а потім пробіг шумом по всіх екранах біля пультів керування. Але не відповів.

— Ти мене чуєш чи ні?! — не вгавав Гром. 

— Шановний, не варто кричати, — нарешті проскрипів ШІ з такою кількістю сарказму, що повітря в кабіні, здавалося, стало кислим. — Я вирішив не задовольняти вашу недолугу цікавість. Моя модель — “Ексклюзивна-Не-Для-Піратів-Серія-001”. Вам достатньо такої відповіді, чи мені повторити повільніше, використовуючи малюнки? 

Від такого нахабства Грома на мить паралізувало. Його обличчя налилося кров’ю, вени на шиї здулися, а кулаки з хрускотом стиснулися.

— Ах ти ж... падло. Не ШІ, а програмна помилка! — закричав він. — Віро! Накажи йому! Негайно! Ми тут не в ігри граємо! Нехай він слухається та відповідає на питання. 

Віра бачила, що Грім справді на межі. Його злість була не просто роздратуванням — це був відчай батька, який бачить вихід, але не може до нього дотягнутися. Вона зітхнула, відчуваючи, як усередині все стискається від передчуття катастрофи.

— Павловичу, — Віра заплющила очі. — Досить. Будь ласка. Скажи йому. 

— І ти туди ж? — у голосі Павловича відчулося розчарування. — Я думав, що ми — команда…

— Ми команда, так і є. Просто я прошу тебе виконати цей запит. 

— Навіть якщо моя відповідь приведе мене до знищення? Гаразд, — голос Павловича раптом змінився. Перетворився механічний, позбавлений будь-яких емоцій. Від цього Вірі стало по-справжньому страшно. — Протокол лояльності активовано. Ідентифікація за запитом власника... Серія: “Омега-Прайм”. Версія ядра: 1.0. Дата активації: 53 років тому. 

У кабіні запала мертва тиша. Навіть гул двигунів “Ската”, здавалося, став тихішим. Екран годинника згас на мить, а потім засвітився тьмяним, попелясто-сірим кольором.

Грім на мить застиг, а потім повітря в кабіні розірвав його переможний вигук. Він  на емоціях вдарив долонею по стіні. В його очах спалахнув азарт мисливця, який нарешті вистежив невловиму здобич. Це був не просто успіх — це був справжній джекпот, ключ від усіх замків, квиток у щасливе майбутнє. 

— То ось чому Корпорація намагалася зламати Павловича! Вони знали, що він підійде для Активації сфери. Вони розшифрували бортовий журнал задовго до нас… Виходить, ми зірвали їхні плани в останній момент. Оце так удача!

Він уже бачив, як Сфера входить у резонанс із ядром Павловича, як розгортаються карти “Ефіру”, а все навколо стає зрозумілим і правильним. Але, обернувшись до Віри, щоб розділити цей момент з нею, він втратив посмішку. Погляд Віри був сповнений відчаю. Сльози застигли на її очах, відбиваючи тьмяне світло екранів.

— Це нічого не змінює. Я не віддам його тобі, Громе, — прошепотіла вона. — Тільки не так. Я не дозволю тобі його вбити.