15.1

“Скат” стрімко відірвався від поверхні, здіймаючи хмару листя та сухої землі. Поки аграрний сектор під ними перетворювався на клаптикову ковдру з полів та теплиць, Грім не відривався від радарів. Його пальці так міцно стискали штурвал, що кісточки побіліли. Він тричі змінював вектор виходу з атмосфери, скануючи кожен піксель порожнечі. Страх, що Корпорація все ж змогла вирахувати маршрут викраденого шатла і вийти на дім його матері, робив його рухи різкими та нервовими. Тільки коли далекі вогні станції остаточно зникли в іонному шлейфі, а навколо знову розлилася фіолетова гуща Хмари Гокінга, він трохи розслабився.

Повернувшись у своє сховище, вони одразу взялися за справу. Дослідження зошита нагадувало спробу зібрати розбитий вітраж у повній темряві. То була дійсно ювелірна (і дуже нервова) робота. Папір, зіпсований вологістю та розсадою Марії Петрівни, розповзався під пальцями, а чорнило в багатьох місцях перетворилося на нечитабельні плями. Грім постійно бубнів собі під ніс, проклинаючи і долю, і Корпорацію, і коротку ніжку бісового стола.

— Павловичу, дай мені більше світла і спробуй відфільтрувати цей бруд через візуальний аналізатор! 

— Вже роблю, — відгукнувся ШІ, якому нарешті знову дозволили говорити.

— І як успіхи?

— Відсутні.

Віра, якій теж не сиділося без діла, підсунула крісло впритул до нього. 

— Дивись, от цей символ схожий на старий тип з’єднання “мама-тато”, — вона тицьнула пальцем у схему, ледь не зачепивши надірваний край сторінки. — Якщо ми підставимо сюди значення з бортового журналу... 

— Віро, заради всього святого, відійди! — вибухнув Грім, відштовхуючи її руку. — Ти зараз не шифр розгадуєш, а знищуєш останній примірник ключа в галактиці! Твої здогадки тільки збивають алгоритм Павловича. Хочеш бути корисною? Йди он... кабачки смаж, які мама дала. Не лізь у серйозні справи, у яких нічого не тямиш!

Віра на мить заніміла. Вона повільно підвелася, обпаливши його таким поглядом, від якого міг би розплавитися реактор. 

— Кабачки смажити? — тихо, але небезпечно перепитала вона. — Тобто, коли треба систему “свій-чужий” з м'ясом виривати — то я спец, а коли зошит читати — то я кухарка? Чудово. Просто чудово!

Вона різко розвернулася і попрямувала до свого капітанського крісла, гучно тупаючи капцями. Грім завмер, дивлячись на її спину. Він потер обличчя руками, відчуваючи, як сором витісняє залишки роздратування. 

— Віро... Стій. Вибач. Я... я просто на межі. Очі вже нічого не бачать, а Павлович каже, що дані пошкоджені на сорок відсотків. Я не хотів тебе образити. Ти права, без тебе я б цей зошит взагалі не знайшов.

Віра зупинилася, але не обернулася.

— Гаразд, проїхали, — кинула вона. — Розумію, що ти на нервах…

— Так.

— Але ще раз заговоришь до мене в такому тоні… Сам підеш смажити кабачки! Між іншим я тут досі капітан, тому вимагаю поваги. 

— Домовились.

Віра повернулася за стіл. Вони знову занурилися у роботу. Грім постійно вибухав прокляттями, коли чергова закарлючка виявлялася не символом, а просто плямою від землі. Віра у свою чергу, озброївшись лупою, намагалася розпізнати геометричні фігури.

Зрештою, втома взяла своє. Очі Віри почали заплющуватися самі собою, а голос Грома, що сперечався з Павловичем про біометричну амплітуду, став схожим на далекий шум прибою. Вона похилилася вперед і заснула прямо на металевому столі, підклавши долоню під щоку. 

— Віро! — хтось портусив її за плече. — Прокидайся! Є!

Вона здригнулася. Підняла голову й побачила Грома. Він стояв над нею, затиснувши зошит у руках. На головному екрані “Ската” миготіла складна геометрична фігура, яку Павлович нарешті вибудував у цілісну систему. Грім виглядав наляканим і водночас збудженим.

— Ти знайшов? — прохрипіла вона, протираючи очі. — Знаєш, як активувати Сферу?

— Знаю, — кивнув Грім, і його погляд затримався на артефакті, що нерухомо лежав поряд. — Дід не дарма беріг цей зошит. Тепер я знаю, як її запустити і як отримати координати “Ефіру”.

Він замовк, і Віра відчула, як по спині пробіг холодний азартний трем. 

— То чого ми чекаємо? Запускай!

Грім подивився на неї, і в його очах Віра побачила не тріумф, а… глибоке розчарування.

— Але є одна велика проблема, — зітхнув він. — Величезна проблема.