14.1

Двері з тихим шипінням від’їхали вбік, і на порозі з’явилася маленька жінка у світло-синьому робочому фартусі, з волоссям, зібраним у бездоганно тугий вузол. Її обличчя, помережане тонкими зморшками, нагадувало сушений персик, але очі — карі й неймовірно гострі — світилися енергією, якій міг би позаздрити навіть молодий курсант Корпорації.

— Ну звісно! — замість вітання вона сплеснула долонями, і її голос пролунав сухо, як тріск старої гілки. — З’явився у своєму стилі! Без попередження, наче сніг на голову! Хіба ти не міг подзвонити чи бодай написати? Я б хоч приготувала щось смачненьке…

Попри сварливий тон, Віра помітила, як зморшки навколо очей жінки пом’якшилися, а в погляді спалахнула щира радість.

— Мамо, ну не починай, — Грім винувато усміхнувся та обійняв стареньку. — Я був неподалік... у справах бізнесу. Клініка розширюється, закупаємо нове обладнання у сусідньому секторі, от і вирішив заскочити на годину. 

Він обережно притягнув Віру за лікоть.

— Познайомся, це Віра. Моя колега та асистентка. Вона допомагає мені з найскладнішими випадками.

Марія Іванівна перевела погляд на Віру. Її очі звузилися, недовірливо скануючи квітчасту сукню.

— Віра, значить... Ну, здрастуйте, люба. Бідна ви дівчина, як ви тільки терпите цього мужлана. Він має доплачувати вам за важкі умови праці…

— І не кажіть, — кивнула Віра.

— Проходьте вже, не стійте на порозі! Їсти будете? Ай… чого я питаю? Звісно будете!

Жіночка розвернулася і попрямувала вглиб будинку. Коли вони опинилися на світлій кухні, Марія Іванівна відразу почала виставляти на стіл тарілки, паралельно розпитуючи сина про онучку.

— Як там моя квіточка? Я вже так за нею скучила, — зітхнула вона, насипаючи їжу. — Знаю, знаю, що наш клімат їй не підходить, але серцю не накажеш — так хочу її побачити! Тільки от чому вона настільки рідко дзвонить? Ти її зовсім замучив навчанням у тій елітній школі? Хоч би одне свіже фото надіслав! Я вже й забула, як вона виглядає. Тільки й чую від тебе: “все добре, все стабільно”...

Грім влаштувався за столом, намагаючись зайняти позу, у якій не болітиме поранення. 

— Мамо, ти не знаєш сучасних дітей. Для них спілкування з родичами — це великий напряг. Вона навіть мене зайвий раз бачити не хоче. Та й взагалі… у неї зараз інтенсивний період навчання, тож її не варто відволікати.

— Заморив дівчинку навчанням, — буркнула вона, ставлячи тарілку і перед Вірою. — Їжте, пані, пригощайтеся. А ти, Стьопо, розповідай докладніше про цей свій “бізнес”.

Грім почав із натхненням, гідним професійного афериста, малювати перед мамою картину свого успіху.

— Розумієш, мамо, — він з апетитом відкусив пиріг, паралельно кидаючи на Віру короткий, пронизливий погляд, — через погану якість питної води, ринок стоматологічних послуг на “Оріоні” зараз росте як на дріжджах. Ми плануємо закупити партію нових лазерних сканерів для корінних зубів... Таких, знаєш, з квантовим наведенням. Віра якраз готує технічну базу під це.

Віра, яка в цей момент намагалася проковтнути шматок пирога, ледь не поперхнулася. Квантове наведення на зуби? Грім явно входив у раж, і його брехня ставала дедалі небезпечнішою. 

Вони переглянулися. Віра ледь помітно кивнула у бік коридору, натякаючи, що треба братися за справу. Зрештою вони не їсти сюди прилетіли. 

— Ох, мені знову телефонують з роботи — він театрально схопився за комунікатор на зап’ястку. — Мамо, я на хвилину... Нічого без мене не можуть!

— Так, звісно, синку. 

Грім озирнувся на Віру.

— А ти розкажи мамі про наші плани на іригацію ясен. 

Він швиденько зник за дверима, залишивши Віру під прицілом гострого, як медичний скальпель, погляду Марії Іванівни. Віра відчула, як холодний піт пробіг по спині. Залишитися наодинці з жінкою, яка виховала капітана Грома, було страшніше, ніж вийти проти турелей “Газ-Простору”.

Щойно важкі кроки Грома затихли в глибині будинку, обличчя Марії Іванівни миттєво змінилося. Добродушна господиня зникла, на її місце прийшла якась сувора генеральша. Вона відклала рушник, нахилилася через стіл до Віри так близько, що та відчула запах лаку на її волоссі. 

— Значить так, люба. Давайте відкладемо цей цирк про десна та лазери.

Віра завмерла з пирогом у руці.

— Я бачу вас, Віро, наскрізь, — очі жінки звузилися.

— Про що ви?..

 — Навіть не думайте клеїтися до мого сина. Степан — чоловік освічений, інтелігентний, при грошах, з власним бізнесом. На таких, як він, жінки летять, як мухи на мед. Я знаю ваш тип: побачили успішного лікаря і вже малюєте собі золоті гори. Але я не дозволю запудрити йому мізки. Ви шукаєте легкої наживи, але цього не буде. Степану потрібна гідна пара, а не асистентка… у сукні з сумнівним декольте.

Вірі спершу хотілося просто вибухнути реготом. Освічений багатій? Успішний лікар? Вона згадала Грома у закривавленому комбінезоні, який гарчить матюки на Павловича. А інтелігентно він допитує ворогів…

— Маріє Іванівно, — Віра нарешті відклала пиріг і витерла руки, дивлячись жінці прямо в очі. — Повірте мені на слово: я швидше встромлю бормашину собі в око, ніж навіть на секунду подумаю про якісь стосунки з вашим сином. 

Вона перевела подих і додала абсолютно щиро:

 — Я працюю з ним лише тому, що мені дуже... потрібна ця робота. І якби був хоч один шанс втекти від нього на інший кінець системи — я б це зробила ще вчора. Він — найнестерпніший, найгрубіший і найбільш впертий чоловік у всій галактиці. У нього жахливий характер… мабуть, від вас передався.

Марія Іванівна кілька секунд мовчала, вивчаючи вираз обличчя Віри. Побачивши там справжнє, непідробне роздратування, вона раптом розслабилася. Напруга в її плечах зникла, і вона знову сіла прямо.

— Ну... — взяла рушник і спокійно почала протирати тарілку. — Може, він і грубіян. Але фахівець хороший. 

— Тут не сперечатимусь.

— Рада, що ми порозумілися, Віро, — вона знову посміхнулася. — Їжте пиріг, він з натуральною начинкою, без жодної синтетики.