10.

Коли Віра та Грім вивалилися з технічного шлюзу в’язничного блоку, “Сарана” вже перетворилася на крихітну яскраву крапку, що розривала хмари Станції, йдучи у гіперстрибок. Вони залишилися на платформі одні — посеред хаосу, криків і гару.

— Ховайся, — гаркнув Грім, силоміць штовхаючи Віру в вузьку нішу між двома вантажними контейнерами.

Вони забилися в темний куток технічного поверху, де страшенно смерділо старим мастилом. Станція здригалася від вибухів, але тут, за стіною важких кабелів, було відносно тихо. Грім важко опустився на ящик, притискаючи закривавлену руку до боку. Його обличчя в червоних відблисках аварійної лампи здавалося кам’яною маскою.

Віра, насилу перевівши подих, нарешті глянула на годинник. Вона обережно постукала по тріснутому склу.

— Павловичу? Ти як? — покликала. — Друже, ти мене чуєш?

Екран моргнув. Смуги перешкод пробігли по матриці, і нарешті почувся слабкий, деренчливий голос, у якому замість звичної впевненості бриніла справжня цифрова образа.

— Віро... Це було... Жахливо, — проскрипів ШІ. — Мене намагалися декомпілювати. Ці варвари в сірих халатах хотіли розібрати мою свідомість на логічні ланцюжки та завантажити в свій центральний сервер. Це настільки принизливо! Не можу передати словами. Я відчував себе так, наче мене намагаються запхати у м'ясорубку для даних... і я досі не розумію, що саме вони хотіли викачати.

— Головне, що ти цілий, — прошепотіла Віра, відчуваючи, як очі наливаються сльозами полегшення. 

— Цілий? Моє самолюбство має глибоку тріщину, — буркнув Павлович і затих, йдучи на перезавантаження систем.

Віра обернулася до Грома. Він сидів нерухомо, але крізь пальці, якими затискав рану, просочувалася темна кров.

— Громе, дай подивлюся, — вона підсунулася ближче, відриваючи від свого комбінезона шматок тканини для тампонування рани — Треба чимось заткнути пробоїну у твоєму тілі…

— Відчепись, — відрізав капітан, навіть не розплющуючи очей. Його голос був сухим, як наждак. — Сама затягнеться. 

— Не будь ідіотом, — Віра спробувала відвести його руку, але він стиснув її зап'ястя так, що вона ледь не скрикнула. Погляд його холодних очей прикував її до місця.

— Я сказав — не треба. На мені, як на собаці.

Віра зітхнула. Цей впертюх швидше відкине копита, ніж дозволить собі проявити слабкість. Вона відсунулася, але не припинила готувати саморобний бинт. 

Раптом Грім дістав свій комунікатор. Він натиснув кілька кнопок, і над його долонею розгорнулася невелика, трохи тремтлива голограма. Яся. Дівчинка сиділа в кріслі на містку “Сарани”. Її очі були червоними та опухлими від сліз. 

— Тату? — вигукнула вона. — Тату, ти де! Де Віра?

Грім миттєво змінився. Жорсткі складки біля рота розгладилися, а голос став напрочуд спокійним і теплим. 

— Ми на місці, маленька. Не хвилюйся, — він вирівняв спину, придаючи своїй позі невимушеності. — Ми просто затрималися, щоб забрати дещо важливе. Віра поруч, вона... е-е... передає тобі вітання. 

Широко посміхаючись, Віра зазирнула в кадр і помахала рукою.

 — Я тут, Ясю! Ми скоро наздоженемо вас. Ти не хвилюйся.

— Слухай мене, — продовжив Грім, дивлячись на доньку. — Ти зараз летиш до тітки Марти, як ми й планували. Вона дуже чекає на тебе. Там безпечно, там найкращі лікарі. Ти маєш бути слухняною і підлікуватися, зрозуміла? Ми з Вірою закінчимо тут справи і одразу прилетимо за тобою.

— Обіцяєш? — тихо запитала Яся.

— Хіба я колись порушував слово капітана? — Грім усміхнувся, і Віра вперше усвідомила, наскільки він змінюється, коли на його обличчі з’являється усмішка. Стає зовсім іншою людиною. Навіть трохи симпатичним…

— Ні. Не порушував, — шмигнула носом Яся.

 — Люблю тебе, маленька. Кінець зв'язку.

Голограма згасла. Грім ще кілька секунд дивився на свою порожню долоню, а потім його обличчя знову перетворилося на камінь. Він важко підвівся, тримаючись за стіну.

— Відпочила? — кивнув він.

— Ще ні. 

 — Але більше у нас немає часу. Станція переходить у режим повної блокади. Газовики не випустять жоден цивільний корабель. А “Сарана” пішла. Без транспорту ми тут як пацюки, яких рано чи пізно викурять.

— То що ти пропонуєш? Спробуємо знову замаскуватися?

Він глянув крізь щілину між контейнерами на освітлений прожекторами ангарний сектор, де готувалися до зльоту військові шатли Корпорації.

— Маю кращий план, — Грім перевірив заряд у пістолеті. — Нам потрібен швидкий транспорт з гарним гіпердвигуном. А я точно знаю, де Корпорація тримає свої найкращі іграшки. 

— І? 

— Ми викрадемо корабель у газовиків.