7.

Поки шлюбка мчала крізь безмежну чорноту до мерехтливих вогнів Станції Вільних, у тісній кабіні панувала дивна атмосфера. Грім, намагаючись відволікти Ясю від вібрації двигунів, тихим, невластивим йому голосом розповідав про Станцію як про місце, де колись збиралися найсміливіші мандрівники, і де можна знайти механічні чудеса з усіх куточків галактики. Він малював їй образи величезних торгових залів і затишних куточків, ховаючи за казками сувору реальність цього притулку для контрабандистів.

Віра ж у цей час ледь стримувала роздратування. Позаду неї, майже впритул, вмостився охоронець Грома — мовчазна гора м'язів, чиє важке, розмірене дихання вона відчувала власною потилицею. Кожен його видих здавався Вірі нагадуванням про те, що вона все ще в полоні, і цей «бронтозавр» готовий скрутити їй шию за першим же сигналом свого капітана. Вона міцніше стискала руки на животі, під яким ховалася холодна Сфера, і мріяла лише про те, щоб нарешті вийти з цього металевого ящика.

Коли вони нарешті дісталися місця призначення, Грім простягнув Вірі невеличкий згорток.

— Одягни це, — буркнув він, відводячи погляд. 

— Що тут? — Віра розгорнула пакунок: пишна перука мідного кольору та окуляри в товстій роговій оправі. Вона швидко начепила все це на себе, поглянула у відображення в ілюмінаторі й хмикнула. Тепер вона виглядала як сувора вчителька початкових класів, яка вирішила піти в декрет. — Мені личить?

— Ні.

Грім наблизився до неї, і його голос став серйозним, без тіні звичного піратського нахабства. 

— Слухай мене уважно, Віро. Станція Вільних — місце цікаве, але небезпечне. Тут у кожного другого під курткою ніж, а у кожного третього — контракт на твою голову. Будь максимально уважною. Жодних зайвих рухів. З нами дитина, — він кивнув на Ясю, яка вже нетерпляче тупцяла біля люка. — Якщо почнеться стрілянина, наше першочергове завдання — прикрити її. Сфера — потім. Зрозуміла?

Віра мовчки кивнула, поправляючи свій вагітний живіт під комбінезоном. Міг би й не попереджати. Вона б і так кинулася рятувати дитину, навіть ціною власної безпеки.

Шлюз із шипінням відкрився, випускаючи їх у галасливий порт Станції Вільних. Там пахло озоном, дешевою вуличною їжею та пересмаженим синтетичним мастилом. Навколо снував натовп: торговці запчастинами, найманці в побитій броні, фермери та перекупи. 

— Не відставай, люба, — процідив Грім крізь зуби, намагаючись імітувати турботливий тон, хоча це більше нагадувало наказ до атаки.

Вони наблизилися до зони митного контролю. За склом кабінки сидів заспаний охоронець у м'ятій формі, ліниво перевіряючи ідентифікаційні жетони. Поруч із ним нудьгував дрон-сканер, який повільно водив червоним променем по черзі.

— Так, сім'я Марків, — ліниво промовив митник, не піднімаючи очей від фальшивого посвідчення. — Мета візиту?

— За покупками ми, пане офіцере, — Віра раптом заговорила високим, трохи плаксивим тоном. Вона важко зітхнула і поклала руку на свій величезний живіт. — Ой, ледве долетіли. Ноги набрякають, дитина штовхається... А чоловікові аби тільки швидше. Кажу йому: “Котику, мені треба нові капці, бо старі тиснуть”, а він тільки бурчить.

Котик (він же Грім) застиг, наче проковтнув ломик, але вчасно згадав роль і видав важке, правдоподібне зітхання. 

Дрон-сканер почав наближатися до Віри. Його промінь зупинився на рівні її живота. Віра відчула, як холодний піт пробіг по спині. Вона не могла допустити сканування Сфери.

— Ой! — Віра раптом зойкнула і перехопила дрон рукою, наче намагаючись втримати рівновагу. — Григорію, тримай мене! Знову запаморочилося! Пане офіцере, чи не могли б ви прибрати цю миготливу штуку? У мене від неї мігрень починається, а лікар казав — ніяких стресів! Тим паче перед пологами.

Яся, миттєво зорієнтувавшись, вхопилася за куртку митника: 

— Дядечку, мамі погано! Можна ми швидше пройдемо? Їй треба присісти.

Охоронець, якому явно не хотілося приймати пологи прямо посеред терміналу, роздратовано махнув рукою на дрон.

— Проходьте вже. Тільки не затримуйте чергу. Наступний!

Коли вони відійшли на добрий десяток метрів углиб ринку, Грім нарешті видихнув, хоча його обличчя все ще було червоним від напруги.

— Котику? — прошепотів він Вірі. — Серйозно? Ти соромиш мене перед підлеглим, — кивнув на охоронця. 

— А звідки мені було знати, яке ім’я вказане у фальшивому посвідчені? — відрізала Віра, поправляючи окуляри, які сповзли на ніс. — Павловичу, ти як там?

— Я ледь не отримав цифровий інфаркт, коли той дрон підлетів, — озвався тихий голос із-під рукава. — Віро, ти природжена актриса! Тепер треба знайти Гіроші до того, як хтось зафіксує радіовипромінювання твого “малюка”.

Вони пірнули в лабіринт вузьких вуличок Станції, тримаючись подалі від патрулів і прямуючи до найстарішого сектору, де серед брухту та антикваріату ховався той, хто міг знати про "Ефір".