6.1

— Шановне панство, — почувся голос Павловича. — Ви хоч розумієте, що зараз є найбажанішими мішенями в цьому секторі? Газовики знають, що Віра в полоні. Капітана Грома вони шукають пожиттєво. Прилетіти на Станцію Вільних — це все одно, що скоїти самогубство. 

Грім нахмурився, збираючись щось заперечити, але Віра не дала йому вставити й слова.

— Павлович діло каже, — кивнула вона. — Треба маскуватися.  

— Яким чином? 

— Вдамо сім'ю: ти — похмурий татко, я — твоя дружина, Яся — наша донька. А Сферу... — Віра прикинула її розмір і вагу, — Сферу я засуну під комбінезон. Вдаватиму вагітну. Ніхто не лізе до жінки при надії, навіть митники Станції.

Грім застиг, його обличчя витягнулося, а очі стали круглими, як ті самі ілюмінатори.

 — Сім'я? Я і ти? — він подивився на Віру так, наче вона щойно запропонувала йому стрибнути в чорну діру. — З глузду з'їхала, сміттярко? Ми не вдаватимемо пару! Це абсурд! Я капітан рейдера, а не...

Його обурення перервав тонкий, дзвінкий сміх. З верхньої полиці, заставленої контейнерами з інструментами, спритно зістрибнула Яся. Вона, як виявилося, весь цей час ховалася там і підслуховувала.

— Це геніально! — вигукнула дівчинка. Її очі сяяли азартом. — Татку, у нас купа награбованого одягу! Знайдемо для тебе якусь сорочку, а для Віри — перуку… Будь ласка, давай спробуємо! 

Грім подивився на доньку, потім на Віру, яка лише переможно підвела брову. Він важко зітхнув, провівши долонею по обличчю. 

— Добре. Але ви маєте розуміти, що це — серйозне прикриття, а не гра. 

Віра розправила плечі, критично оглядаючи пірата. 

— Ніякої гри. Ми — звичайна сім'я. Приїхали на Станцію Вільних на великий суботній ринок. Треба купити дитині нове взуття, мені — вітаміни. Дитина щаслива і допитлива, я втомлена, бо вагітна, а ти, капітане... Тобі просто треба виглядати так, наче ти мрієш швидше повернутися додому до телевізора й вечері.

Грім лише пробурчав щось нерозбірливе про свою гідність, але сперечатися не став. Перспектива бути впізнаним патрулями Корпорації пригнічувала його значно більше, ніж роль «нудного сім'янина».

— Ясю, у що ти можеш перевдягнутися? — запитала Віра, оглядаючи замазучений комбінезон дівчинки. — У цьому нас далі митниці не пустять. Подумають, що дитину змушують працювати в шахтах.

— Ходімо, я покажу! — Яся вхопила Віру за руку і потягла коридорами до своєї каюти.

Коли двері відчинилися, Віра на мить зупинилася на порозі, приємно здивована. Вона очікувала побачити таку ж холодну металеву коробку, як і весь інший корабель, але каюта Ясі була іншою. Грім явно намагався створити для доньки ілюзію нормального світу: на полицях стояли справжні паперові книги з пожовклими сторінками, а стіни були завішані малюнками.

Але найбільше Віру вразила кількість іграшок. Тут були м'які ведмедики зі штучного хутра, пластикові конструктори та навіть ляльковий будиночок, дбайливо збитий із ящиків. Було очевидно: Грім купував усе, що міг дістати, аби скрасити дитинство доньки.

— Ого... — Віра провела рукою по корінцях книг. — Твій татко справді старався. Тут ціла бібліотека.

— Він каже, що книги — це скарби, які не іржавіють, — Яся залізла в скриню з одягом. — Ось! Ця сукня мені вже майже замала, але вона найкрасивіша. 

— Теж крадена? 

— Звісно! — з гордістю відповіла Яся. 

Коли дівчинка перевдяглася, Віра посадила її на стілець. Узяла гребінець та почала чаклувати над зачіскою. Волосся у дівчинки було тонким, наче павутинка, і Віра діяла дуже обережно. Її пальці, що зазвичай звикли до важких засувок та холодного металу «Циклону», зараз рухалися з несподіваною ніжністю. Вона розділила пасма на дві рівні частини, зосереджено виплітаючи охайні косички.

Це було дивне, майже забуте відчуття. Віра ніколи не мала власних дітей — її життям були двигуни, порти та вічна робота на виживання. Але зараз, поряд з цією тендітною дівчинкою, вона почувалася інакше. Немов на якусь мить стала іншою людиною — лагідною, жіночною, по-материнськи турботливою. Вона навіть не знала, що десь у лабіринтах свідомості ховає таку версію себе. 

— Знаєш, — тихо сказала Віра, затягуючи другу косичку стрічкою, — коли я була такою як ти, я терпіти не могла ці зачіски. Хотіла бути механіком, як батько, і вічно ховала волосся під кепку, щоб не заважало гайки крутити.

— Твоя мрія збулася? — запитала Яся, розглядаючи себе у дзеркалі.

— Можна і так сказати, — всміхнулася Віра. — Ну от, тепер ти справжня мамина і татова квіточка. Ходімо, подивимося, чи впізнає тебе капітан.

Коли вони повернулися на місток, Грім уже перевдягнувся у потерту коричневу куртку, яка приховувала його бойову виправку. Побачивши доньку з охайними косичками та Віру, яка вже встигла підкласти Сферу під комбінезон, створивши цілком переконливий «живіт», він на мить втратив дар мови.

— Ну що, чоловіченьку? — Віра підморгнула йому, важко перекочуючись з ноги на ногу для більшої правдоподібності. — Бери сумки. Поїхали на закупи, поки найкращий товар не розібрали.