5.1

Наступного ранку Віру розбудив не прожектор, а важкий гуркіт засувки. Двері камери відчинилися, і на порозі з’явився Грім. Цього разу він був без супроводу охоронців. Без рушниці за спиною. У простому робочому комбінезоні, він виглядав не як грізний піратський ватажок, а як втомлена людина, що не спала кілька діб поспіль.

Він мовчки поставив перед Вірою табурет, а сам примостився навпроти на низькому ящику.

— Слухай, сміттярко, — почав він, і його голос звучав глухо, без вчорашньої сталі. — Давай облишимо крики про відсотки з твого боку і погрози з мого. У нас мало часу. Газовики наступають нам на п'яти, і якщо ми не активуємо Карту сьогодні, то завтра нас усіх розпилять на атоми. Я готовий говорити конструктивно. Що тобі треба, аби ти спробувала увімкнути карту?

Віра повільно сіла, розправляючи затерплу спину. Вона уважно подивилася на Грома, але в її голові зараз крутилися думки аж ніяк не про скарби.

— Почекай зі своєю картою, капітане, — відрізала вона. — Краще скажи, що з тією малою, яка вночі мені хліб приносила? Яся, здається? Вона ж бліда, як полотно, і дихає так, наче в неї замість легень старий пилотяг. Ти батько чи хто? Чому дитина в такому стані ще й на бойовому кораблі?

Грім здригнувся, ніби його вдарили струмом. Він опустив очі на свої важкі кулаки.

— Вона хвора, — тихо відповів він. — Гіперболічна анемія. Це спадкове від її матері. На планетах з низькою гравітацією вона просто згасає. Їй потрібні щотижневі ін'єкції «Нео-регенового сиропу» та стабілізація в барокамері.

— Ну то в чому проблема? — Віра сплеснула руками. — Купи ліки! Ти ж капітан, у тебе он який корабель, грабуєш усіх підряд!

Грім гірко всміхнувся і підвів голову.

 — Ти справді нічого не розумієш, Віро. «Газ-Простір» тримає монополію на ліки так само, як на паливо. Сироп виробляють тільки на Землі. Доставка в наш сектор — це шість митних постів, три транспортні податки та «збір за безпеку». Ціна однієї ампули дорівнює вартості твого «Циклону». А мені їх треба десятки. Я пішов у пірати не від хорошого життя, а тому, що це єдиний спосіб заробити на наступний тиждень її життя. Але зараз вони підняли податок так, що мені треба пограбувати півгалактики, щоб вона дожила до весни.

Віра замовкла. Вона подивилася на свої натруджені руки, потім на годинник, де Павлович так само тихо «слухав» розмову. Весь її скепсис і злість на піратів раптом почали розчинятися, поступаючись місцем звичному почуттю — необхідності узяти все під своє керування.

— Отже, карта — це життя твоєї дитини, — промовила нарешті, розглядаючи зморшки навколо очей пірата. Вона бачила багато авантюристів, що ганялися за міфічними «золотими жилами», і зазвичай це закінчувалося діркою в обшивці та порожнім гаманцем.

— Слухай, капітане, — вона примружилася. — А звідки така впевненість? Ти ж дорослий чоловік, а віриш у казки про космічні скарби. Може, це просто легенда для дітей, щоб їм краще спалося в холодних каютах? Може, ніякого корабля напханого золотом ніколи й не було, а ти життя людей кладеш на вівтар вигадки.

Грім важко зітхнув. Він дістав із кишені стару, потерту фотографію в захисному пластику і поклав її на табурет перед Вірою. На знімку був чоловік у білому лабораторному халаті на фоні складного технічного обладнання.

— Це не легенда, — глухо сказав Грім. — На тому кораблі була дослідницька станція. І на ній працював мій дід. Він був провідним інженером «Проєкту Ефір».

Віра взяла фото, вдивляючись у знайомі риси обличчя — у чоловіка на знімку були такі ж вперті очі, як у капітана.

— Скарби, про які всі теревенять, — це не платина, не золото і не діаманти, — продовжив Грім. — Це формули. Зразки синтетичного палива, яке можна виробляти буквально з космічного пилу. Це джерело енергії, яке працює на чистому резонансі. Розумієш, Віро? Якщо ці дані потраплять у вільний доступ, імперія «Газ-Простору» розвалиться за тиждень. Кому потрібен їхній дорогий газ і їхні податки, якщо паливо можна отримати практично безкоштовно?

Грім стиснув кулаки так, що хруснули суглоби.

— Коли Газовики дізналися, що вчені створили продукт, здатний їх розорити, вони не стали домовлятися. Вони наказали знищити станцію разом з усією командою. «Ефірівці» дізналися про напад за годину до удару. Вони не встигли б вивезти обладнання, тому задали станції таємний автоматичний курс у глибокий космос, а самі кинулися до рятувальних шаттлів, щоб згодом повернутися та продовжити справу всього життя.

— І Карта мала привести їх назад, — здогадалася Віра.

— Так. Карта-Сфера була на головному рятувальному шаттлі. Але сталася халепа. Під час втечі через астероїдне поле шаттл зіткнувся з уламками. Сталася розгерметизація. Майже вся команда загинула на місці. Врятувалися лише мій дід та ще двоє науковців. Їх підібрав випадковий рудовоз через місяць дрейфу. Вони й розповіли про Сферу, яка залишилася десь у космосі на понівеченому рятувальному катері.

Віра покрутила фотографію в руках. 

— То чому ж твій дід не розповів, як її увімкнути? Якби він залишив інструкцію, тобі було б значно простіше..

— Коли дід помирав, я був ще зовсім дитиною. Мені було цікавіше гратися з іграшковими ракетами, ніж слухати його технічне бурмотіння про «квантові ключі» та «біометричний резонанс». Я думав, це старечі вигадки, які мені ніколи не знадобляться. А потім було запізно.

Він підвівся і пройшовся тісною камерою. 

— Останні роки я поклав на те, щоб знайти хоч якісь зачіпки. І ось, місяць тому, прослуховуючи зашифровані канали «Газ-Простору», я почув те, що змусило моє серце зупинитися. Їхня пошукова група випадково знайшла залишки того самого катера «Ефіру». Вони відновили пошуки Карти, — Грім зупинився прямо перед Вірою. — Тепер ти розумієш? Це не просто мрія пірата про багатство. Це мій єдиний шанс завершити справу діда і врятувати Ясю. Якщо Карта потрапить до Газовиків — вони її знищать, і ми навіки залишимося їхніми рабами.