2.

Майстерня Семена ховалася за вивіскою «Ремонт побутових андроїдів та кавоварок». Всередині пахло каніфоллю, старим пластиком і бутербродами з ковбасою. Сам Семен — чоловік невизначеного віку з обличчям, схожим на печене яблуко — копирсався в нутрощах тостера.

Коли Віра вкотила свій «прес», Семен навіть не підняв голови.

 — Степанівна, — пробурмотів він, — якщо ти знову притащила той генератор з «Циклону», то я за нього більше не візьмусь. Він проклятий.

— Гірше, Сьомо. Я принесла те, через що в порту зараз повний шухер. Здається, ця річ дуже цінна!

Семен миттєво відклав викрутку. Його маленькі очі вп’ялися у зелену конструкцію. Він підійшов, послинив палець і витер шар свіжої фарби. 

— Найцікавіше всередині, — з гордістю повідомила Віра, подаючи викрутку. — Відкривай. 

Кілька хвилин чоловік возився з пресом, видлубуючи гвинти. Зазирнув всередину, почухав лисіючу потилицю… Потім дістав старий, засмальцьований тестер і підніс до фіолетового металу кулі.

Прилад видав довгий, тужливий звук і просто вимкнувся. Назавжди.

— Матір рідна… — прошепотів Семен. — Віро, ти де це взяла? Це ж не метал. Це… річ, яка може мати міжгалактичну важливість. 

— Сьомо, не філософствуй. Скажи, там є мідь? На скільки вона затягне?

Семен подивився на неї, як на ідіотку, що просить оцінити «Джоконду» за ціною рами.

— Степанівна, ти дурна чи прикидаєшся? Яка мідь? Це ні в якому разі не можна розпилювати!

Павлович у годиннику Віри раптом ожив: 

— Семен правий. Мої логічні ланцюги починають грітися лише від того, що я знаходжусь поруч. Ця річ мене дуже бентежить. Нічого подібного я раніше не відчував. 

— Привіт, Павловичу. Радий тебе чути, — хмикнув Семен, але очі його залишалися серйозними. — Слухай сюди, подруго. Я уявлення не маю що воно таке. Річ древня, дорога, ексклюзивна. Явно корисна… Але для чого вона призначена?.. От головне питання. 

— Я думала, що ти даси відповідь на нього, — насупилася Віра. 

Семен швидко надряпав щось на клаптику паперу. 

— Є один чоловік на «Станції Вільних». Звати Гіроші. Він колекціонер, схибнутий на таких штуках. Скажеш, що від Сьоми-Тостера. Він дасть ціну, за яку можна купити невелику планету… або принаймні квиток в один кінець туди, де немає офісів «Газ-Простору».

— Нічого собі… — у Віри заблищали очі. — Чув, Павловичу? Може, навіть тіло для тебе придбаємо! Ти б хотів стати роботом?

— Насамперед я б хотів, аби ти не вляпувалася у неприємності, — відповів ШІ.

— Зануда…

Раптом у майстерні блимнуло світло. Зовні почувся важкий тупіт черевиків і гучний голос через мегафон: 

— Громадянко Віра Степанівна! Вийдіть із піднятими руками! Майстерню заблоковано!

Віра зблідла. 

— Сьомо, ти мене здав? Паскуда… — прошепотіла одними губами.

— Ображаєш! — Семен підскочив до стелажа з мотлохом. — Я на них зуб маю ще з тих пір, як вони мені ліцензію на зварювання анулювали. Тікай через хід для сміттєвих дронів. Він виведе прямо до технічних доків. “Циклон” на паркувальному майданчику? То прямуй до нього. Не затримуйся. 

Він натиснув кнопку, і частина стіни, завалена старими моніторами, від’їхала вбік, відкриваючи вузький прохід. 

— І Кіндер-сюрприз свій забирай! Тримай його якнайдалі від мене та моєї майстерні. 

Віра підхопила Сферу, наче рідну дитину, яку намагаються відібрати соціальні служби. Артефакт був теплим і на диво легким — наче тримаєш у руках не квантовий комп’ютер, а дуже щільне кошеня.

— Все, Сьомо, бувай! Якщо виживу — з мене магарич! — крикнула вона вже з тунелю.

— Ключове слово “якщо”, — зауважив Павлович.  

— Ти маєш вижити, Степанівно! — донеслося ехо Семена. — Бо твій борг за ремонт генератора ніхто списувати не збирається!