1.1

— Віро, я офіційно протестую, — голос Павловича з динаміка годинника на зап’ясті Віри звучав так, ніби той щойно з'їв лимон і запив його рідким азотом. — Це не просто порушення техніки безпеки. Це порушення законів термодинаміки і здорового глузду. Тобі краще зв’язатися з керівництвом та віддати

— Замовкни сам, бо інакше вимкну тобі звук, — процідила жінка.  знахідку. Вона може бути небезпечною!

— Гаразд — гаразд, — зітхнув годинник. — Тільки не вдавайся до насилля.

Захекавшись, Віра затягувала останній болт на старій, іржавій чавунній станині від доісторичного преса для соку. Куля тепер була надійно затиснута всередині конструкції, густо заляпана зверху дешевою масляною фарбою кольору «мертвої жаби» і щедро притрушена справжнім пилом, який Віра дбайливо збирала з-під фільтрів «Циклону».

— От і все, Павловичу. Тепер це не «аномальний об’єкт». Тепер це — «Прес гвинтовий ручний ПГ-1, модель 1974 року, вживаний, пошкоджений корозією». Хто на таке гляне? 

— Будь-яка людина з зором вище нуля побачить, що центр цього преса виглядає так, ніби він може поглинути маленьку галактику! — не вгавав ШІ.

— У нас на митниці працює Гриць. У Гриця зір — мінус п’ять і гостра зацікавленість у пляшці хорошого синтетичного коньяку. Все буде добре. 

Митний термінал порту "Земля-Північ" зустрів їх звичним смородом озону, дешевих хот-догів і відчаю. Віра штовхала поперед себе старий граві-візок, який жалібно скрипів під вагою «преса».

У черзі на сканування стояв натовп: туристи з Марса в безглуздих панамах, торговці спеціями з поясу астероїдів і дрібні контрабандисти, які нервово кусали губи, мріючи залишитись непоміченими. 

— Наступний! — гаркнув Гриць — підстаркуватий вусань в уніформі митника. Як і Віра, він не був у захваті від своєї роботи, але іншої знайти не міг. Виглядав як людина, яка бачила в цьому житті все, і нічого з побаченого їй не сподобалося.

Віра підкотила візок.

— Здоров, Грицю. Працюєш, як бджілка!

Митник підняв набряклі повіки. 

— А, Степанівна… Знову мотлох тягнеш? Що цього разу? Космолом чи просто сміття, яке пошкодувала спалити в атмосфері?

— Та от, — вона недбало кивнула на конструкцію. — Прес для яблук. На дачу везу. Раритет, чавун справжній! На виставці старожитностей купила. Хочу восени сидру нагнати, як у старі добрі часи.

Гриць ліниво провів сканером над кулею. Сканер пискнув, видав серію незрозумілих знаків і завис.

— Що за біда? — Гриць потрусив прилад. — Знову прошивка глючить. Показує «невизначена маса».

У Віри всередині все захололо. Вона відчула, як Павлович у годиннику почав дрібно вібрувати — мабуть, намагався дистанційно зламати митний термінал, поки їх не заарештували.

— Та яка там маса, Грицю! — Віра швидко витягла з кишені маленьку пласку фляжку з золотистою рідиною. — Це ж чавун. Він на сканери завжди так діє — фонить, як чорти що. Ти краще глянь, що мені кум з Церери передав. Витяжка з хмелю, кажуть, мертвого підніме.

Вона спритно поставила фляжку на край столу так, щоб її не бачили камери спостереження. Гриць завмер. Його ніздрі затріпотіли.

— Чавун, кажеш? — він подивився на «прес», потім на фляжку, потім знову на сканер, який тепер просто малював на екрані дивний чорний квадрат. — Ну, чавун так чавун. Забирай свій металобрухт, Степанівна. Тільки щоб поділилася сидром!

— Звісно, Грицю! З мене келих!

Віра вчепилася в ручки візка і так швидко, як тільки дозволяли пристойність і задишка, покотила його до виходу.

— Ми пройшли! — прошепотіла, коли вони опинилися в брудному коридорі, що вів до міських нетрів. — Бачиш, Павловичу, досвід — це тобі не алгоритми в космосі аналізувати. Таке тільки люди вміють. 

— Я б на твоєму місці не радів, — голос ШІ став льодяним. — Подивися на монітори в залі.

Віра озирнулася через плече. Над терміналом, де вона щойно стояла, загорілися червоні лампи. До Гриця підбігли троє чоловіків у строгих сірих комбінезонах з емблемою "Газ-Простору". Один із них тримав у руці прилад, що світився червоним. 

— Вони засікли викид енергії від кулі в момент сканування, — констатував Павлович. — Віро, у нас рівно сорок секунд, поки вони перевірять записи камер і зрозуміють, що преси для соку не викривляють простір-час.

— Де Семен? — Віра рвонула за ріг, штовхаючи візок так, що він ледь не злетів у повітря.

— Семен у доках, сектор 4-Б. Але у мене погані передчуття…

— У тебе завжди погані передчуття! Зараз позбудемося цього мотлоху, а разом з ним і проблем. Головне, не продешевити!