19.Справи Темної імперії

 “Що розум людини може осягнути і в що він може повірити, те він здатний досягти”, – Наполеон Гілл.

Рік після першої Великої перемоги над мороком

Кронос Акхар

Ці нескінченні документи, зібрання, наради, суди! І коли імператори встигали гарем завести, пир влаштувати, на полювання сходити?! Я явно чогось не знаю про управління.

- Гр! А імператор, взагалі, спить? - зі сарказмом запитую.

- Любий, припини це ниття. Хто рік тому просив мене допомогти стати імператором? Чи ти вже геть усе забув?

- Просто ти мене розбестила. - ображено пробурмотів. - Я нічого не забув. Мої цілі незмінні. Хоча, я тобі збрешу, якщо скажу, що моє бажання отримати владу настільки ж сильне, як рік тому.

- А? - Рубін допомагала мені з документами, тому була не надто уважною до моїх слів. - Що змінилося? Та й тобі не пізно зупинитися. Хтось з братів радісно прибере собі до рук владу.

- Ось це мене й стримує. Серед моїх братів нема гідного кандидата. - чесно відповів.

- Навіть перший принц?

- Він помер, нема чого й брати до уваги, тим паче я його і не знав ніколи. В дитинстві кілька разів бачив. Ми навіть не розмовляли ніколи. Уявляєш?

- Ні. - відірвала погляд від документів. - Для мене тут багато чого здається дивним і важким для розуміння. Твоя дивна сімейка - не виключення.

- Сімейка у мене нормальна. В кращих традиціях імперії, - натягнуто посміхнувся.

- Тому мені й тебе шкода.

- Це не те почуття, що ти повинна відчувати... - наблизився до неї та прошепотів на вухо.

На сьогодні з мене досить роботи! Підхоплюю свою тендітну кохану й несу до спальні. На її щоках з'являється ледь помітний рум'янець. Моя маленька. Повільно-повільно цілую руки, плечі, шию, сантиметр за сантиметром, рухаючись до жаданих уст.

Кожного разу, коли цілую її, боюсь прокинутися, наче усе це лише сон. Мій скарб, моя дорогоцінність, мій багряний Рубін. Ніжно-ніжно блукаю згинами стрункого тіла, з трепетом торкаюся, з кожним вдихом закохуюся ще більше. Моя. Тільки моя.

- Дякую. - з тяжким диханням говорю.

- За що?- захекано і здивовано запитує.

- За те, що зі мною.

Після цього цілунки ставали все спекотніші й настирливіші. На зміну ніжності, приходило дике та хтиве бажання. Тіла спліталися в єдине, стогони насолоди заповнювали кімнату, ми кохалися з особливою пристрастю. Ту, кого я найбільше жадав - повністю належить мені, що не може не робити мене найщасливішим!
 

Рубін Аваро Тірен

Вранці прокинулася самою. Служниці ферни швиденько забігли до спальні, варто було покликати. Допомогли вмитися, одягнутися, заплести волосся, нанести макіяж, все що від них вимагалося. Дівчатка були ще тими майстринями, тому вже за кілька хвилин в дзеркалі я бачила граціозну пані, а не урвительку Рубі.

Здається, я повністю звикла до дорогих суконь, взуття та прикрас. Після закриття тріщини магам стало простіше боротися з породженнями мороку, тому ми з Аскхаром одразу повернулися до палацу. Що Аскхар, що Вітодаус, не могли забути слова Дереї. Обидвоє увірвалися до своїх батьків з вимогою все пояснити. Не знаю, як там відповів король, а от імператор жодної провини за собою не відчував. Звісно, у нього не було думок кликати у цей світ морок, воно сталося випадково.

Нехай морок вбив сотні людей, поглинув тисячі кілометрів землі, але й дещо позитивне він зробив - об'єднав два ворожих народи. Через могутнього ворога світлі й темні навчилися співпрацювати, боротися пліч-о-пліч, довіряти одне одному. Я не можу засуджувати правителів, адже вони діяли для блага народу, трохи радикально, проте дієво.

- Готово! - радісно сказали служниці.

- Щиро дякую, ви чудово попрацювали. - похвалила фернів та покинула спальню.

Я направлялася до палацу імператора. Він вже два місяці, як захворів та зліг. Усі справи передали Аскхару, який після тієї битви став визнаним героєм та гордістю імператора. Аргус все ще носив титул кронпринца, хоч і не довго йому залишилося. Він вимушено відправився воювати, адже жодних військових заслуг не мав. Впевнена, то йому порадили його прихильники серед агар. Ідея не погана, але приречена на поразку. Вклад "першого" та "останнього", завжди буде неоціненний. Аскхар став цим першим, хто приніс перемогу. Щоб там не робив Аргус, та без нульових йому не бачити кінця війни. Ну і, ясне діло я подбала, аби ніхто з мого народу не допомагав зухвалому принцу.

Зовсім скоро мій темний перестрибне щавель сили люфернів, ставши другим в імперії магом волюферном. Це вимушено змусить Аргуса віддати титул Аскхару, інакше можна сміливо почати братовбивчу війну. У такому випадку Аргус позбудеться більшість союзників, адже боротьба з волюферном у 9 з 10 випадків гарантує смерть. Щоб там не обрав кронпринц, ми залишатимемося у виграші.

- Ваша темність, конкубіна. - схили голову охоронці.

- Як там імператор?

- Все ще не встає.

- Дайте пройти. - наказала.

Охоронці ласкаво відчинили переді мною двері. Імператор лежав у ліжку, поруч з ним крутилося два цілителі, по обличчях можна зрозуміти, що жодних успіхів у лікуванні.

- Ваша темність, - схиливши голову привіталися, - раді вас бачити.

- Ви знайшли причину хвороби?

- Ні, ваша темність. Ми спробували усі відомі цілительські заклинання, але жодного результату.

Тутешні цілителі покладаються лише на магічні заклинання зцілювання. Їх існує сотні, кожне під відповідну хворобу, отруту, чи рану. Тільки чари безсильні, коли ми не знаємо, що саме потрібно лікувати. Я вже пробувала свої сили на імператору, у разі якогось нашепту, чи то отрути. Жодної реакції, отож це якась хвороба, котра прогресує не магічним чином. І поки ці недоумки не знайдуть цю причину, імператору ніяк не допомогти...

Я провітрила його кімнату, перевірила, чи не байдикують його слуги й ретельно прибирають. Імператор Волларіон - великий правитель, його здобутки варті шани. Однак, з кожним днем все менше знаті вірить у його пробудження. Хоча коректніше буде сказати, все менше темних бажає пробудження імператора. Імперія затамувавши подих чекає, хто наступним сяде на трон. Новини про батька мали б змусити Аргуса повернутися в столицю. Якщо мої прогнози вірні, то він з дня на день з'явиться.

Треба пришвидшити магічний прогрес в Аскхара. Піду звільню його від паперової роботи, нехай потренується трохи.

Темний уважно перечитував написаний наказ і не одразу помітив мого приходу. Я з посмішкою постукала в прочинені двері.

- Рубін? Прийшла допомогти? Як батько?

- Імператор без змін. Що на сьогодні тобі залишилося?

- Дрібні прохання люфернів та пропозиції розвитку імперії від агар, - вказав на дві стопки паперів. - До вечері впораюся.

- Залиш це на мене. Хочу, щоб ти подбав про свою фізичну та магічну форму. Аргус скоро повернеться і сам розумієш, який розвиток подій нас може чекати.

- Я розумію до чого ти хилиш, кохана. Але тренуванням я не досягну рівня волюферна. Тут потрібно дещо інше.

- А? - здивувалася.

- У кожного темного це щось своє. Пояснити важко. Вся суть у почуттях мага.

- Нічого не зрозуміло, дорогенький. Я вже налаштувалася сьогодні на продуктивну роботу, тому йди відпочинь, - схопила за руку і потягнула на вихід чоловіка, - розберися з почуттями, ляж поспи зрештою.

Темного я, без прикрас, виштовхувала за двері кабінету!  Зараза ніяк не вступався! Мій рішучий запал йому не потушити, отож чоловік здався. Цмокнувши в чоло він з дитячою посмішкою сказав:

- Кохаю тебе.

- Йди кажу! - з рум'янцем на щоках гаркнула. - І я тебе... - зовсім тихо, долаючи сором, додала.