18. Початок нової ери

"Перемога – це ще не все, все – це постійне бажання перемагати.”, – Вінс Ломбарді.

Темрява згущувалася. На моїх очах бризнули сльози. Не хочу помирати! Не хочу! Чому саме я? Це така плата для відважних? Якби сиділа вдома, а не перлася на передову, то самопожертву зробив би хтось інший?

Ну може воно й на краще. Мої батьки та брат зможуть жити спокійно. Та й друзі не загинуть у нескінченній боротьбі з мороком. Добре, що все сталося так швидко, в іншому випадку хтозна, чи змогла б я витримати всю тяжкість цього "героїзму". Певно плюнула б і повернулася до принців, а там нехай хтось інший летить діру зашивати!

Ще кілька секунд і тріщина повністю закриється. Ну от, кінець. Прощавайте сім'я, друзі, Аскхар...

- Дурепо, ти що робиш! Хапай!

Це був голос мого темного. Я не могла його бачити. Рука! Якимось неймовірним чином зміг її просунути в останній момент перед зачиненням тріщини та залишити свій перстень. Я впіймала прикрасу й у цю хвилину спрацювала магія телепортації!

Спалах сяйва. Пітьма! Дзвін у вухах. Наступна мить і перед очима Він.

- Аскхар... - крізь сльози прошепотіла.

Чоловік грубо схопив за плечі, а потім міцно обійняв. Здавалося він теж плаче та я не перевіряла. Ми ще довгий час стояли в очищеній від мороку прірві, поки я не заспокоїлася.

- Думала, то кінець.

- Не нагадуй. В мене і досі руки сверблять, аби самому тебе не прикінчити! Навіщо ти туди стрибнула нам нічого не сказавши?! 

- Перевіряла дещо..- чесно відповіла.

- Перевіряла?! Ти навіжена дівка! Хоч розумієш, щоб трапилося, якби я не встиг кинути перстень телепоту? Дякувати небесам, що перстень витримав той простір мороку і не зламався швидше, ніж ти ним скористалася. Рубін, твої пригоди мене в могилу заведуть... - схилив голову до мого плеча. - Скільки тебе просити, не ризикуй собою. Буль ласка. Благаю тебе!

- Більше не буду. Морок переможений, відтепер ніяких ризикованих афер, - посміхнулася йому перед тим, як поцілувати.

Я собі обіцяла, якщо вдасться вижити, то більше не буду сумніватися. Заради нашого з ним майбутнього.

- Що це за погляд? - поцікавився. - Ти нарешті у мене закохалася? - весело продовжив.

- Певно так. - швидко відповіла.

- Ха! Після того, як тебе врятував просто зобов'язана...- здивовано витріщив на мене очі. - Що? Ти мені тільки що в коханні зізналася?

- Чшшш. - змусила його замовкнути й знову поцілувала.

- Ей! - крикнув Віт. - Ви там живі? Ми ж хвилюємося?!

- Так! Живі!!! - з усіх сил прокричала.

Аскхар обережно взяв на руки та вже звичним мені способом, швиденько телепортувався на короткі дистанції, поки ми не опинилися поруч з друзями. Першим ділом я здивувалася чистоті довкола. Жодного клярсу, крові, чи то туману мороку.

- Ого! Це як так? - шоковано мовила.

- "Скоріш за все, то твоя сила. Коли тріщина зникла, на її місці утворився вибух, що за собою очистив увесь острів. "

- Але ж я не використала багато сил. Яким чином могла очистити одразу увесь острів?

- Тим самим дивовижним чином, як і твоя зміна кольору волосся. - на мій здивований погляд, Шум продовжив. - Ти знову з багряними косами, немов у крові їх полоскала."

Я торкнулася волосся й притягнула один локон. Хм. Дійсно червоний. І де тут зв'язок між використанням чар та зміною кольору волосся? Хто б мені пояснив?

- Всі живі, це чудово. Пропоную розійтися по домівках. - сухо додав темний.

- Не можу з тобою не погодитися.

Ми покрокували до берега. Дерея поквапилася до батька з братом. Тепер дістатися до телепорту було легше. Чоловіки на повну могли користатися силами, без страху привабити більше потвор.

Отож, до Світлих земель нам вдалося дістатися за рекордні три години. Оскільки Дерея зі сім'єю належали до світлих магів, то Вітодаус наказав старості маленького міста, що знаходилося далеко від столиці, подбати про переселенців. Як складеться їх доля там - мені цікаво буде дізнатися.

                                                                            ******

Битва на кордоні завершилася перемогою. Наші об'єднані війська впоралися на сьогоднішньому світанку, випередивши закриття тріщини щонайменше на годину. Про втрати краще не згадувати. Єдині, хто не постраждав - нульові. Увесь загін обійшовся дріб'язковими травмами. З темного війська загинула половина. Трохи більше заплатили світлі маги.



Ще не кінець. Наша війна з мороком триває. Його розповсюдилося вдосталь і він має здатність еволюціонувати у нових полонених організмах, для мого народу це прекрасна можливість стати ближчими до управління, як королівства, так і імперії.

У будь-якому разі, сьогоднішній світанок увійде в історію, як перша велика перемога над мороком. Як перший поштовх до великих змін в управлінні. Як перше визнання нульових у цілому світі! Як початок нової ери!