16. Загублені (2)

"Я буваю то лисом, то левом. Увесь секрет управління полягає в тому, щоб знати, коли треба бути тим чи іншим. — ось у чому велике мистецтво управління. "

(Наполеон Бонапарт)

- Не збираюся розмовляти з виродками правителів! – досить гнівно відповів чоловік, за що одразу поплатився. Схоже, для спокійного та врівноваженого Вітодауса, слова критики про правління батька викликали у ньому порцію гніву. Після кількох ударів на обличчі незнайомця явно виднілася та сама емоція, що й у принца.

- Припини, негайно! - вигукнула. – Так діла не буде. Відпусти чоловіка.
Світлий хоч і не охоче, та все ж відпустив його. Решта незнайомців полегшено видихнула. Вони дивилися на нас з острахом. Однак, в очах тієї дівчини було дещо більше, ніж просто страх… Там палала надія, як той єдиний незгасний вогник серед безодні відчаю.

- Ви зможете нас звідси визволити? – обережно спитала вона.

- Якщо ти розповіси усе, що знаєш про це місце. – твердо мовила.

Починало смеркатися й наші друзі помітніше нервували. В ночі морок активніше пересувається, тому тутешні ховаються у невеличких землянках, аби не привертати зайвої уваги монстрів. Я запевнила, що морок не посміє сюди ступити, адже вже здогадалася про причину недоторканості цього лісу. Впав в очі «таблоїдний банер», здається, так ця штука зветься. Точніше те, що від нього залишилося за стільки років. В голові промигнули уривки з моєї давно забутої подорожі у минуле, де побачила зовсім інший світ, звідки й пішов мій народ. Я не можу знати напевно, кому саме належали ті спогади. Можливо моєму предку, або ж і самій мені в минулому житті. Це не так вже й важливо. Одне, про що можу впевнено сказати – це тут. Саме сюди перших нульових викинуло з рідного світу. Саме тут вони залишалися якийсь проміжок часу, поки світлі маги не знайшли їх і не розпочали масову різню, допоки не повернули раціональність дій.

Ця земля носить в собі не тільки тіла моїх предків, але й багато речей, котрих витягнуло разом із нульовим з рідного світу. Речі випромінюють анульовуючі чари не гірше кращих талісманів захисту у магів. Разом із сумішшю крові, це місце на багато років стало сховищем для цих людей. Однак, цей захист триватиме не вічно…

Я не пояснювала ту заплутану павутину зі своїх думок, проте дівчина мені повірила й трохи заспокоїлася. Ми розвели вогнище, зручно вмостилися довкола й затамувавши подих чекали на довгу розповідь-сповідь від юначки…

- Думаю, варто почати з того моменту, як мої батьки потрапили сюди. – вона глянула на тата та брата, котрі мовчки спостерігали за полум’ям , однак ніяк не реагували на її слова, після чого продовжила. – Темна імперія та Світле королівство довгий час воювали. Ця боротьба продовжувалася століттями, ненависть з котрою проливалася кров виховувалася з народження. Так мені розповідала мама. Я довго думала, якою могла бути причина такої тривалої ворожнечі між магами. Щоб там не було, та війна виснажує. Це зрозуміло навіть мені, що народилася тут, після тих подій минулого. Імператор темних – Волларіон, та король світлих – Моллеус, як ніхто бажали припинити безглузді вбивства.

Однак, звичайного бажання двох правителів виявилося замало. Вони кілька разів намагалися примирити два народи, та завжди знаходилися ті, котрим такий розвиток подій був не до вподоби. Одними з таких, були й мої батьки… - на цьому моменті в її очах накотилися сльози, але дівчина стримала порив, щоб їх не пролити. – Правителів підтримував увесь простий люд й значна частина знаті, проте, найвпливовіші все ще залишалися проти. Це і люди королівської крові, непривілейовані магнати, вояки, котрі без битв не бачили свого життя. Проти них слова були безсильні. Принаймні так собі вирішили правителі й підійшли до справи радикально. За одну ніч з Темних та Світлих земель зникли усі, хто не підтримував владу. Старий, немічний, новонароджені, це не мало значення, якщо у їх сім’ї був хоч один чоловік, котрого правителі вважали небезпечним. Таким чином мої батьки потрапили сюди, разом із безліччю інших.

Отямившись ми зрозуміли, що це місце – тюрма, звідки немає виходу. Певно, на людей наклали чари якогось тривалого сну, бо не думаю, що можна б було провернути таке без тіні опору. Коли всі прокинулися, то довкола острова височіли товсті стіни бар’єру, якого ніхто ще не бачив до цього. Магія настільки сильна, що не залишалося сумнівів у її створені  правителями. Двоє найсильніших магів об’єднали в єдине заклинання таку неймовірну кількість енергії різних витоків. Мабуть, саме це й стало причиною тріщини між світами, звідки й з’явився морок…

Ми не одразу помітили тріщину, та й проблем вона особливо не викликала. Ніхто не переймався, адже всі сфокусувалися на способі втечі звідси. Та з часом тріщина збільшилася, а з неї почали виходити потвори, що безжалісно вбивали усе довкола. Морок міцнішав й поглинав все більше простору. Тріщина перетворилася у прірву, дна котрої не видно. Морок поглинув увесь острів, крім цього клаптику. З часом він знищив стіни, що тримали нас тут, й вирвався поглинати нові території. А ми так і залишилися полоненими, тільки з ворогом страшнішим…

Її історія на цьому завершилася. Ми ще довго мовчали, адже повірити у таке не просто. То поява мороку - це вина того заклинання, котрим скористалися король з імператором? Хах! Вони хотіли миру, а в результаті в’язалися у нову війну. Війну з мороком.

- Це безглуздя! Не вірю! – заперечував Вітодаус. – Прохід між світами? Я читав кожний літопис у королівському архіві, за останні 200 років! Ніде не згадувалося про тріщини, чи перехід між світами. Цього просто бути не може.

- Може. – спокійно заперечила. Нульові – це вихідці з іншого світу, котрих викинуло на Амаларіон, багато років назад. – мої шоковані компаньйони завмерли.

- «Як на мене, досить логічне пояснення. Чого вони дивуються?!»