15. Загублені.

Найжорстокіші покарання присуджують не вбивцям, злодіям, чи терористам, а невгодним владі. 

Це був приблизно полудень. Рирс зустрів нас, на диво, сонячною погодою. Я очікувала побачити навалу з клярсів, землю з котрої вирує морок, купу ходячих тварюк, що обов'язково мають накинутися на нас.

- Шум, а ти міг полетіти не туди? - спитала, на що той похитав головою.

- Спокійно, цьому має бути пояснення. - увімкнув раціоналіста світлий.

Берег закінчувався, пісок під ногами змінився на твердий ґрунт. Довкола особливо нічого й не було. Якесь сіре каміння, що наче гострими списами здіймалося догори. Місцями на ньому ріс мох, і ще кілька дрібних рослин, але у тутешній флорі я погано розуміюся. Вдалині виднілися гори та ліс. Там картина мальовничіша. Маленький клаптик зелені та безкрайність темряви.

- Схоже ми таки на місці, - дивлячись у даль вимовив Аскхар. - Будьте обережні, тепер шляху назад нема.

Дружньо кивнувши головою ми сміливо продовжили пробиратися до зеленої частини острова. Якщо тут і є люди, то безперечно саме там. Йшли мовчки, уважно роздивляючись довкола. Можу впевнено сказати, що до мороку острів виглядав, як теперішні землі фрімів. Частина мертвих дерев ідентична до тих, що ми використовували для будівництва нового поселення. Шум зі мною був згоден, адже теж зацікавлено дивився на знайомі рослини.

Через годину безперервного крокування нам нарешті зустрівся морок. Але у своїй найспокійнішій формі - чорний дим, що сочився з тонких тріщин на землі й звиваючись тримався знизу. У такому вигляді він небезпечний лише для найслабкіших магів, чого не скажеш про мене, чи моїх компаньйонів.

Ліс дивним чином закінчився, тепер перед нами простягнулося пустинне поле вкрите тим самим мороком.

- А де зелена зона? - нічого не розумію. - Ми ж йшли прямісінько до неї?!

Чоловіки невдоволено нахмурили брови. Певно у цю мить Аскхар прийшла якась ідея, інакше не розумію, нащо так сіпнувся. Він вламав давно висохлу гілку й жбурнув як далі у те поле. Завдяки цьому ми зрозуміли, що ніяке це не поле! Обман! Гілляка полетіла кудись далеко вниз у прірву. Через кілька хвилин пролунало характерне для клярсів гарчання.

Наче мурахи з мурашника поповзли породження мороку. Дим обмежував видимість й ми не могли оцінити скільки їх там було, однак яскраві вогники замість очей у цих тварюк, дали нам зрозуміти, що бій краще не починати. Ми кинулися назад до лісу сподіваючись бути непоміченим клярсами та це таки залишилося сподіванням. Тварюки погналися за нами майже одразу. У таких умовах ми явно не виграємо. Треба швидко щось вигадати, інакше станемо звичайним кормом для мороку!

- Біжи не озирайся! - рявкнув Аскхар, коли трохи пригальмувала.

Тутешні клярси відрізнялися особливою спритністю, порівнюючи їх з тими, котрих вже доводилося бачити. Певно то через джерело мороку, що сховане десь поруч. Інших причин не знаходжу.

- Ай!

Повірити не можу! Я спіткнулася у настільки не вдалий момент. Перечепилася за якийсь камінь й гепнулася на коліна, подерши й ноги, і долоні. Клярси не чекали поки я підведуся, а одразу вскочили атакувати. Вітодаус першим встиг вимовити заклинання й вибудувати щит. Наступним контратакував Аскхар, знищивши одним заклинанням одразу шістьох чудовиськ. Шум перетворився у летючу потвору й забрав усіх нас.

Летіти з трьома тілами, рідкісне задоволення. Шум втратив перевагу швидкості, тому прийняв рішення піднятися вверх настільки, щоб клярси не дістали.

- Схоже, для нас краще за все пересуватися повітрям. - прокричав внизу Вітодаус.

- Егеж! - відповіла. - Питання на скільки вистачить сил у Шума?

- " Я довго зможу летіти, відчуваю дивний прилив сили. Думаю, світлий не помилився, на цьому острові дійсно знаходиться джерело мороку."

- Оскільки фріми фактично теж породження мороку, то Шум зараз має перевагу у силі над нами, - почала своє пояснення.

- О, наче до цього він у нас беззахисним зайчиком був!

- Не про це мова, Аскхар. Хочу сказати, що він відчуває джерело мороку десь тут, отже Вітодаус не помилився і ми не даремно сюди прилетіли.

- Щиро дякую за інформацію, Рубі, - почухав потилицю темний, - однак ми зробили кілька кроків на окраїні й вже зрозуміли, що не впораємося з такою кількістю клярсів. Думаю, чим ближче до джерела, тим сильніші там породження мороку. А щоб дістатися туди, нам однозначно не вистачить одної магії.

- Пропоную спробувати знайти вцілілих людей. Якщо їм вдалося стільки часу тут пробути, у них може бути спосіб безпечно дістатися джерела. - запропонував Віт.

- Тоді маршрут не міняємо. Ліс не пропустив нас до зеленої зони, сподіваюся повітряним шляхом нам вдасться туди дістатися.

Після моїх слів Шум піднявся ще вище, щоб бути менш помітним для ворога. Ми ще не забули атаку летючих комах на землях світлих, тому обережність зайвою не буде.

З висоти ми побачили, що значну територію густо вкриває чорний дим. А той клаптик зелені, що був на острові, здавався дрібною піщинкою, серед королівства мороку.

На перший погляд, там не видно жодної живої душі. Хоча ми вже двічі зробили коло повз цю безпечну зону. Ну, нехай людей там нема, але й мороку теж. Отож приземлилися саме тут. Ми з Вітодаусом не втрачали надії та активно взялися шукати вцілілих. Темний з фрімом трималися більш стримано й відсторонено, так сказати.

За кілька годин ми обійшли зелену зону вздовж та впоперек, однак нікого не знайшли. Я стала хвилюватися, моя інтуїція кричала, що тут обов'язково повинні бути люди. Але де?

- А на двох кілометрах лісу, скільки людей могло б вижити? - поцікавилася у чоловіків.

- У цьому лісі зовсім немає великої живності. Тільки комахи й гризуни. Один вид ягодів росте, але в малій кількості. Рубі, тут для одної людини досить суворі умови, не думаю що хтось залишився. - пояснив темний.

- "Мене більше цікавить, чому морок не поглинув цю зону?"

- Еммм... Народ! - гукнув світлий. - Здається я знайшов людей!

Принц радісно зашкірився не зважаючи на те, що ці виживші оточили його, й один впевнено тримав гостре лезо біля горлянки.

- Чужаки! - нашою мовою заговорив найнебезпечніший з них. - Звідки ви?

- Той, кого ви схопили, впіймав звідси сигнал про допомогу, саме тому ми тут. - намагалася бути дуже ввічливою. - Може відпустите його, не клярс же.

- Брехня! Хто міг послати сигнал порятунку?! - заволав лисий чоловік з помітним шрамом на голові.

- Батьку, то я! - вигукнула молода дівчина десь моїх років. - Мені з Лурком вдалося полагодити підсилювач й у магічній зоні послати сигнал.

- Але навіщо? Дерея?!

- Як навіщо? Бо ми помираємо тут?!

- Але яке їм діло до нас?! Це їх правителі кинули нас тут подихати!

- Батьку, то було давно, може правителі змінилися!

На що чоловік відповів дзвінким ляпасом. Дівчина зціпила зуби й опустила голову. Я лише зараз оцінила ніскільки вона худюща. Хоча, це можна було сказати й про всіх них. Поношений, брудний і дірявий одяг. Сірий колір шкіри, як наслідок недосипання, голоду й брак сонця.

- Ми прийшли з миром, і якщо допоможете нам, ми врятуємо вас.

- Тфу! - плюнув на землю. - Думаєте поведуся на ваші обіцянки!

- У вас немає вибору, броньований батечку! - збісив худорлявий. - Ми якось сюди потрапили, отже знаємо як звідси й піти. А ви застряли у цій двох кілометровій зеленій зоні вже хтозна скільки років. Якщо своє життя не цінуєте, то хоч доньку пошкодуйте!

- Та що ти розумієш, шмаркачко?!

Схоже Вітодаусу набридло просто гратися у заручника й той схопив незнайомця за руку й перекинув через себе. Вихопив з його рук ніж та кинув у найближче дерево.

- Тоді поясніть нам так, щоб ми зрозуміли, будь ласка! - натягнуто посміхнувся принц.

Здається йому вдалося переконати броньованого, хоча у того особливо й вибору не було...