9. Повернення Вітодауса

Людська душа - безодня, глибину котрої жоден науковець не пізнає.

Буяна Іррай

Сонце вже давно світило на дворі, однак, крізь штори йому не вдавалося мені дошкуляти. Прокинулася я тоді, коли звичайні люди сідають обідати. Аскхар, певна річ, давно займався своїми управлінськими справами, а мене й не думав турбувати.

Потягнувшись на м'якому, неймовірно зручному ліжку, не квапилася кудись бігти. Повільно піднялася, позіхнула та босоніж попленталася до ванни, щоб вмити обличчя.
Шум з'явився майже одразу, як прокинулася. У руках тримав тарілку ароматного омлету з овочами, на котру у мене вже виділилася добряча порція слини.

- А ти їв? - звернулася до фрімма.
- "Так, вже двічі. То тебе сьогодні не розбудиш."
- Щось цікавого пропустила? - взялася куштувати страву.
- "Король світлих відправив одного з принців сюди, щоб просити допомоги у битві з мороком. Випадково підслухав в імператорському палаці, але не знаю наскільки вірна інформація. Щодо самого Волларіона, то наша гра трохи зашкодила його здоров'ю. Імператор намагається приховати будь-які речі пов'язані з його самопочуттям, але я помітив якими стривоженими виходять з його покоїв цілителі. Думаю, це не просто так."
- Сподіваюся, все не так серйозно. Йому поки рано помирати.
-"Знаєш, іноді ти буваєш до жаху безсердечною. Думаю з тебе була б прекрасна фрімма." - після чого не стримала сміху.
- Ой, припини! - крізь сльози вимовила. - Ти Шум, ще дуже погано знаєшся на людях. Тварин варто боятися, коли вони голодні. Фрімм варто боятися, коли зайшов на їх територію. А людей варто боятися щохвилини. Ми заздрісні, мстиві, хитрі та холоднокровні, тільки старанно приховуємо свою чорноту під масками вихованості, доброти, чи дурощів. І не існує людини, котра б точно знала, що відбувається у другої на серці. Тому Шум, менше всього довіряй саме - людям.
- "Пізно. Тобі я довіряю."
- А не варто...Я не краща..

До кімнати неочікувано зайшов Аскхар, що й перервало нашу розмову. Темний виглядав трохи знервованим, але не критично. Чоловік підійшов та вмостився поруч зі мною. На столі відшукав графин вина й щедро налив собі у келих. Мовчки випив половину, а вже після промовив:
- Чим займаєтеся? Ти виспалася? - зловивши мій здивований погляд, темний продовжив. - Ввечері прибуде Вітодаус, можливо захоче повернути тебе у своє королівство, тим паче зараз, коли морок кинув нові сили для завоювання світлих земель.
- То це таки правда...- глянула на Шума. - І що далі? Чому маєш такий скуйовджений вигляд?
- Просто ти потрібна йому там, а мені тут...
- Чшшш! - перебила його. - Далі не продовжуй. Мене не хвилює доля світлих земель. Мій народ жив там сотні років під натиском правителів, де нас вбивали за найменшу провину. У нульових не було жодних прав, нас зачинили на не родючих землях й сказали "виживай"! Ой, ледь не забула, мене й моїх друзів збиралися підірвати під час битви з мороком! Отож, Аскхар, навіть не заїкайся, що світлим ми потрібні! Я не дозволю своїм людям гинути за просто так, щоб врятувати дупи фіолетовооких недоумків!

Темний нічого не відповів, просто міцно обійняв, наче захищаючи від усього негативу довкола. Я не можу знати, наскільки щирий цей жест, але обійми були дійсно теплими. Вся злість, що заповнила мене, різко зникла, принісши добрячу порцію смутку, крізь котрий виривалися на волю сльози. Я старанно намагалася себе заспокоїти, однак, широка долоня темного, що у цю мить гладила по спині, ніби навпаки витягувала ті почуття. Кілька сльозинок таки потекли по щоках, але мені вдалося сховати їх на широких грудях принца.

- Рубі, я не змушуватиму тебе робити те, чого не хочеш. Але загроза мороку висить над усім нашим світом, тому мій батько вимушено, але відправить армію на допомогу королю світлих. Якщо він накаже мені очолити воїнів, то й тебе наказ може зачепити. Тому, бери Шума й повертайтеся на землі фрімм, де вас ніхто не дістане.
- Що?! - вигукнула. - Просиш мене повернутися? - нехай з його боку це така турбота, але чомусь ця думка мене роздратувала. - Я нікуди не поїду, - якомога спокійніше сказала. - Якщо імператор відправить тебе назад до світлих, то використаємо цю можливість на повну...

Небо вже починало насичуватися яскраво фіолетовими, зеленуватими відтінками, сповіщаючи, що вечір наближається. Я одягнула вишукану сукню, в найкращих традиціях Темної імперії, для офіційних зустрічей. Імператор та вся його родина зібралася на задньому дворі, перед порталом, в очікуванні прибуття принца Вітодауса та його свити.

Дві темні плити, що схожі на досить дорогі скрижалі по мірках нульових, почали ледь помітно трястися. Вирізанні символи засяяли блакиттю, між плитами утворилося дзеркало крізь котре вийшов перший світлий вояка, а за ним ще з десяток, після і сам Віт.

Коли наші погляди зустрілися, неочікувано для самої себе, я відчула відразу. Відразу просто за те, що він світлий. Що він син короля, який різав голови моєму народові без гризіння совісті. Що Вітодаус і не намагався зупинити батька, коли дізнався правду. Що він і сам нічим не відрізняється від короля...

Можливо Вітодаус відчув з якою огидою я дивилася, саме тому швидко перевів погляд на Аскхара, що стояв поруч зі мною.Спостерігати за чоловічими диво-глядками мені не цікаво. Я намагалася придивитися до зовнішнього вигляду імператора, аби помітити найменші проблеми зі здоров'ям.

Червонуваті синці під очима таки підтверджували слова Шума. Було б добре притягнути сюди Ерогарда, нашого знайомого лікаря, аби він оцінив, чи це хвороба магічного джерела, чи то щось хронічне. Якщо перший варіант, то лікування у моїх руках, а як ні, то час не на нашому боці...
Імператор привітався з Вітодаусом й запросив гостей до тронного залу, де ведуться переговори.

Вся братія, окрім жінок, покрокувала туди. Я разом з іншими дружинами, сестрами, дочками, чекала на новий наказ імператора, прогулюючись садом. Люфернеси гуртувалися по двоє-троє, тихо перешіптуючись між собою, регочучи й т.п. Ніхто з них не наважувався до мене підійти, чи заговорити. Дискомфорту від цього я не відчувала, навпаки раділа, що ніхто не порушує моєї мовчанки. Та радість, як на зло, тривало не довго.